Enigma Enigma

Один из 93%

2020-01-15 09:19:24 eye-2 3595   — comment 2

Про військового медика Ігоря Зінича, який рятував бійців в Донецькому аеропорту, розповідали майже всі «кіборги», які вижили.

Більшість з них були поранені. Вони згадували, що залишилися живі завдяки 26-річному фельдшеру з позивним «Псих», який вчасно надав їм першу допомогу. Ігор не був хірургом, але на війні навчився робити найскладніші операції. Його професіоналізм вразив навіть зарубіжних лікарів, які вже в Києві лікували врятованих Ігорем на фронті бійців.

«Наприклад, займаючись лікуванням "кіборга" Римаря, лікарі з Англії були вражені тим, наскільки професійно йому була надана перша допомога, - згадує медик-волонтер Ольга Башей. - Вони вперше зіткнулися з випадком, коли людині ввели трахеостомічну трубку безпосередньо в легені. Якби Ігор цього не зробив, поранений боєць не прожив би і добу. Англійські медики казали, що у Ігоря велике майбутнє ... »

Якось за один день в аеропорту поранило вісімнадцять бійців. І Ігор зміг врятувати всіх. Жоден з них не загинув.

«Одним з цих 18 поранених був я, - згадує «кіборг» Федір Місюра. - Куля увійшла під бронежилет і пробила легеню. Коли Ігор почав надавати мені допомогу, стався пневмоторакс - скупчилось повітря в плевральній порожнині. Я став задихатися. Ігор пробив отвір поряд з ключицею, і мені полегшало. Потім почали масово надходити поранені. Ігор оперував їх і одночасно встигав контролювати мій стан. Приводив мене до тями, як тільки я починав непритомніти. Він був один, а нас, поранених, дуже багато. Але його вистачало на всіх».

«Він часто посміхався і навіть в аеропорту намагався нас підбадьорити - згадує розвідник 80-ї бригади Ігор Гуль з Волинської області. - «Хлопці, не сумуємо, не розчаровуємось, - говорив. - Прорвемось». Якось з усіма знаходив спільну мову. Хоча бійці були різні - хтось замикався в собі, хтось міг нахамити. Тільки Ігор до всіх знаходив підхід. І де він брав сили? «Псих» не надягав бронежилет не тому, що не хотів. Просто оперувати в броніку незручно. А поки будеш його знімати, можеш втратити час. Коли людина стікає кров'ю, кожна секунда на вагу золота. Тому він і ризикував».

«Ігор вирішив стати лікарем, ще будучи дев'ятикласником - розповідає мама Ігоря Зінич Віра Іванівна. - У дитинстві син часто хворів і завжди дякував медикам, які його лікували. А потім в аварії розбився чоловік, і Ігор бачив, як лікарі врятували його татові життя. З того часу загорівся: «Буду лікарем!» Вступив до медучилища, а ночами працював на «швидкій». Повертаючись із зони АТО, його знайомі хлопці говорили: «Катастрофічно не вистачає лікарів. Були б медики, не було б стільки «двохсотих». Наслухавшись цих розмов, Ігор прийшов до нас і оголосив: «Іду на війну». «Не підеш, - кажу. - Твій тато інвалід, я весь час по лікарнях. Як ми без тебе?» «Мам, там хлопці вмирають, - відповів син. - А я можу допомогти ». Я сподівалася, що його з якихось причин не візьмуть. Але даремно. Син поїхав в зону АТО ... »

Протягом 34 днів Ігор Зінич рятував життя поранених товаришів, організував роботу медичного пункту, надавав психологічну допомогу військовослужбовцям. Ігор чотири рази відмовлявся від ротації з Донецького аеропорту. Лише за період з 16 по 19 січня 2015 року молодший сержант Зінич зміг врятувати більше 50 бійців, а всього на його рахунку за час перебування на території Донецького аеропорту більше 100 врятованих життів.

16 січня 2015 року, під час газової атаки російських найманців, ризикуючи власним життям, молодший сержант Зінич евакуював 5 військовослужбовців з атакованих постів та надав їм необхідну медичну допомогу.

17 січня 2015 року, після охоплення вогнем та детонації боєприпасів зведеного підрозділу, до прибуття командирів, взяв на себе командування обороною аеропорту: організував несення варти, обслуговування зброї, укріплення постів, визначив сектори вогню. Одночасно надавав медичну та психологічну підтримку військовослужбовцям.

19 січня 2015 року відбувалися особливо запеклі бої на території Донецького аеропорту. Термінал, де знаходилися українські бійці, прострілювався з усіх сторін. Після підриву російськими бойовиками поверхів терміналу, молодший сержант Зінич отримав важке поранення голови уламками залізобетонних конструкцій, сам надав собі першу медичну допомогу, та, попри поранення і контузію, надалі продовжував допомагати пораненим, кількість яких суттєво збільшилась. Військовий фельдшер прийняв рішення залишатися, поки не вивезуть останнього пораненого бійця. Спроби вивезти бійців були зроблені 19 та 20 січня 2015 року, але бойовики не давали можливості під‘їхати транспорту.

20 січня 2015 року бойовики підірвали другий поверх нового терміналу Донецького аеропорту. Під завалами опинився й молодший сержант Зінич, якому бетонна плита зламала хребет. Бойові побратими витягли з-під завалів військового фельдшера, але невдовзі він помер у них на руках.

«Після того як бойовики підірвали термінал, ми діставали з-під завалів всіх, кого могли, - розповідає «кіборг» Юрій Сова. - «Психа» я відразу навіть не впізнав. Він був весь в крові, без свідомості. Я тримав Ігоря на руках до тих пір, поки його не забрали. Ми відкопали чоловік десять, але надавати першу допомогу було нікому... «Псих» міг виїхати з аеропорту! Його давно хотіли відправити на ротацію, але він не хотів кидати хлопців, які йому довіряли. 17 січня Ігоря поранило під час обстрілу. Але він не вважав себе «трьохсотим». Сам перебинтував собі голову і продовжував допомагати хлопцям... А знаєте, чому «Псих»? Ігор не носив ані каску, ані бронежилет. Цей відчайдушний хлопець нічого не боявся».

19 лютого 2015 року Ігор Зінич був похований на кладовищі смт Рокитне Київської області, звідки був родом.

14 жовтня 2015 року Зіничу Ігорю Вікторовичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma