Хто ми?
Про те що влада не повинна красти. Хтось сам дивився на себе критично? Крав чи не крав? Сам.
Які емоції та почуття відчував? Що саме ним керувало? Чи було відчуття провини тощо.
Всі ці питання лежать в площині глибокої психології виживання.
В нас є механізми що блокують критичне мислення. Природа нас створила не на жарт агресивними,брехливими та воровитими.
Сам не відчуєш як збрешеш чи вкрадеш. Потім,аналізуючи власні вчинки -думаєш - А навіщо я там збрехав а тут приховав?
Відповіді нема. Блок. Блок критичного мислення. Так істота ,в якій живе людина(чи так вважає) захищається від краху систем.
Припустимо - всі стали чесними. Настане кінець світу. Того що є.
Бо всі ми дУрні, ляпаємо язиком перш ніж подумаємо, або -навпаки - спочатку робимо а потім думаємо. Тільки один цей феномен нашого існування приводить до логічного висновку що ми всі просто зобов'язані приховувати власні вчинки та думки,бо вони часом безглузді,шкідливі та небезпечні.Собі чи суспільству.
Далі більше! Якщо ми приховуємо власні думки та вчинки то в нас розв'язуються руки що до подальшіх дій.
І ось ми вже міркуємо іншими категоріями. Наприклад - всі брешуть і я теж, то яка різниця - більше я збрешу чи менше?
Або про крадіжки. Щось взяв і приховав. Бо соромно зізнатись. А потім -думаєш-так ніхто ж не знає, яка тоді різниця-скільки ти взяв. І тіло починає вигадувати різні ідеї що до самозбереження та виправдання. Все. Готовий корупціонер.
В заплежності до середовища -куди попав.
Папав у владу - тіло пристосовується до колективу,приймаючи їхні методи крадіжок тощо.
Попав в чиновники-так само. Попав в військо - теж саме.
А якщо війна то -відповідно.
Які ж механізми нас змушують не перетинати меж? Ті ж самі. Самозбереження. Суспільство виробило правила які охороняють чужу власність. Щоб не крали в нас самих-ми кричимо про ворів))
Тому - ми трохи думаємо іраціонально. Наприклад - все вкрасти не можна тому я буду чесним там де важливо. Для показу.
Так формується суспільна та людська мораль,як механізми противаг. В цій системі ми і існуємо.
Красти перестають тільки тоді коли нема що вкрасти. І коли конкуренція збільшується.
Наприклад - тюрма. Речей там обмаль а людей багато. Тому речі набувають сакрального значення. За них починається жорстока боротьба. Тому правила суворіші. За крисятничество - керають та переводять у нижчу соціальну категорію.
------------
Колись на Бесарабії,за румунської влади, сільскі правила дозволяли крадіїв карати на місці та привселюдно.
Наприклад - вкрав свиню. Крадія ловили(при чому був усього один полісмен на село і знав усе) , чіпляли на нього цю свиню чи порося,на спину, і гнали палицями селом. Кожному перехожому він мав пояснювати - чому його б'ють. Потім до нього причіпляли образливу кликуху-погоняло,щоб передавалось через покоління.
Наприклад в школі в нас одну дівчинку дразнили - кугутка - поросятниця. Пояснюючи що її дід крав свиней.
Звісно що це вже анахронізм. Бо цівілізація принесла нам більше матеріальних цінностей за які вже ніхто так суворо не карає. Та й в Єванглії сказано -Прощати,що цілком справедливо,адже ж св'ятих не буває.
Саме тому суспільство стало більш толерантне до крадіїв,чим і провокує владу до масштабних крадіжок. В суспільстві є така річ як - свій вор.
Наприклад - родич чи знайомий що має статки-будучи при владі ,не засуджується бо він "свій". Тобто - "своє" має більш широкі межі ніж сім'я. Аж до політичних вподобань цілої країни чи світу.
Наприклад - "Порох крав але він свій" Або- "Зеля дурень але ми його любимо" , чи - "Янукович вор але - за росію".
Так ми надаємо індульгенцію політичним силам - красти й надалі. бо ми всі є стадними тваринами що гуртіються за ознаками - свій - чужий та захищають свій клан,навіть як що він має межі за континентом.
Тут вже йде не очищення а конкуренція двох і більше кланів,до яких народ сам себе приписує та захищає як власне.
З одного боку - інстинкт ,з іншого - сором зізнатись що твій обранець вор, з третього - твій обранець має захись бо асоціюється з тобою ж.
Тому ми поркиваємо корупцію самі,шукаючи її в інших. Навіть спукачество не признаємо бо це не приємно,коли тебе викриє твій сусід з яким ти товаришуєш,хоча це і було б рішенням проблеми. Та ми всі є вори. Ментальні. Тому - антиворовство це така собі політ-технологія. Показати що ти чесний а всі інші -вори.
Іншими словами - друзям - все - ворогам - закон.
Дивлюся я Венедиктову, як вона правдиво пояснює-чому Пороха треба посадити. Забувши що садити можна -будь кого. І - за будь що. Наприклад - Зелю чи Беню. Була б людина. Але судять - не свого(як і Петро) а - з чужої команди. (чи рлблять вигляд).
Тому ці переслідування - політичні і це очевидно. Та - популістичні.
Виправити ситуацію з крадіжками можуть тільки конкуренція партій та сил,що повільно будуть тиснути на суспільство та змінювати менталітет.
Але-як показала практика - можна жити й так. Крадучи. Довго жити. Тому крадіжки це така ж форма співіснування як і підприємництво.
Висновок простий та неочіукуваний. Не любиш крадіїв - не кради. Більше всіх ,про ворів, кричать самі вори.
Тому нам,як потерпілим,від самих себе,вихід один- створювати повноцінну політичну конкуренцію та стравлювати їх(нас) в двобої. З самими собою.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma