Буває, знання, які можна почерпнути, з одного боку, вторинні, а з іншого, все одно потрібні. Вторинні ж вони хоча б тому, що повторюють відомі істини, які для декого можуть бути невідомими, новими, цікавими. Література взагалі циклічна річ, як і житті у ній, де повторюються ті самі помилки.
Ось, наприклад, кажуть, якби український переклад цього роману, що вважається біблією дауншифтерів, вийшов одночасно з оригінальним американським виданням, то наші "городські" письмаки не поперлися б жити в села, звідки вони повернулися з матюками до (не)рідного Києва. Утім, гальмує у нас не лише література, бо "офісного планктону" (як-от у цьому романі), який розчарувався в ідеології успіху, що нав'язується сучасною корпоративною культурою, у нас теж не було, тож переклад "Покоління Х" Дуґласа Коупленда (К.: Комубук) нагодилося вчасно. Не те щоб додалося урбанізму в нашій аграрній державі, просто, повернувшись зі своїх "дауншифтерських" манлрів багато хто сьогодні з легкістю впізнає себе в героях роману. Не лише Чех з Дерешем, повірте.
Справжній культурний маніфест вийшов з "Покоління Х" не лише тому, що у ньому описується феномен, відомий у середовищі конформізму як «відкладений бунт». Це коли вчасно не бухаєш і не бігаєш по бабам, роблячи кар’єру, а десь під тридцятку оплакуєш просрану юність. Погодьтеся, такого в 90-х у нас не було. Але було дещо спільне з усіма трьома героями роману, які, кинувши роботу в місті, зняли хату в каліфорнійській пустелі, щоб вечорами розповідати один одному байки про минуле.
Це, по-перше, такі симптоми 90-х, як "відкидання сьогодення" ("майбутнє України в її минулому", пригадуєте?), "швидка Настя ностальгії" (туга за радянською ковбасою по два двадцять), "смиренність" (філософія волоцюги, який ніколи не досягне добробуту, як у книжках Ульяненка), а також "удаваний мінімалізм" (злидні, якими хизувалися як інтелектуальною перевагою, мов у Цибулька).
Тому не дивно, що вже сьогодні, коли ми хоч не понаїдалися, то бодай понадкушували "західної" культури – через книжки і фільми, але не життя – дещо в романі Коупленда сприймається за недалеке ретро. Але дещо лишається актуальним. Наприклад, прикольні моменти, яких у житті героїв роману виявляється два-три, не більше. І тут, друзі, можна розправити плечі! Адже що у них? Обдурив сестру? Мастурбував з друзями? Їв гівенця, щоб дізнатися, які вони на смак? А наші дев’яності? Отож бо. Тому читайте краще Жадана.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma