Найчастіше я сьогодні казав "ого, і ти тут?".
Найчастіше я сьогодні чув "так а шо, вибір був? Не можна не приходити".
Не можна не приходити.
Це не ветерани. Хулі там тих ветеранів, господи. Сто тисяч на всю країну, двісті? Більшість по селам свої справи рішає. Вони виходять активніше за всіх, вони бачили ворога, вони знають, що продає Путіну ця влада. Вони виходять за свою кров, і щоб не вийшло, що всі ці роки були дарма.
Це не волонтери. Хулі там тих волонтерів, господи. Дві тисячі, п'ять? Більшість вже має ПТСР більший за Гренландію і не може спілкуватися з людьми без крику. Хто може, той виходить, але мало хто вже може.
Це не політичні активісти, не люди, включені в активний політичний двіж, не околопартійні активісти. Хулі там таких, господи. У нас таких ну може двісті, ну може п'ятсот. У ЄС таких сто, я сьогодні бачив їхню молодіжку, гнітюче видовище (а вони ж мабуть їм пишаються, бо ж організація, ого-го, люди, живі, вау. Вибісили мене сьогодні просто, а так мабуть норм).
Це просто люди. Проукраїнські налаштовані громадяни. Просто вони колись дали сто гривень на армію. Потім ще раз. Потім двісті. Потім ще раз. Солдату якомусь, щоб він воював. Бригаді якійсь. А солдата вбило. І не просто "вбило", як током вбило, я конкретно росіянином чи сєпаром вбило. І тепер давайте миритися і домовлятися посередині. А солдат уже не може миритися, його вбило. А якби не вбило, то він би мабуть не хотів би домовлятися, бо хулі тут домовлятися, посередині Урала давайте краще домовлятися, підори, посередині Бурятії вашої їбучої давай краще домовлятися, нє?
Але він цього не скаже. Він помер. Тому доводиться виходити за нього. Людям, які політикою цією не цікавляться взагалі.
Просто це не політика. Це питання життя і смерті. Ми всі - голос мертвих.
Unkill them all і одразу почнемо домовлятися. Хоч у мінському форматі, хоч у марсіянському.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma