Буденність у цій збірці мішається з екзистенцією, і на це нема ради, як каже у такому випадку критика. Ситуація назагал знайома, коли ти на війні, а десь там продовжується мирне життя, в якому люди щосили намагаються втриматися на межі. Немов у збірці "На кордоні" Валі Гайстер. Звісно, втриматися нелегко, адже існує спокуса не коритися загальноприйнятим правилам, вийти за фронтир, сісти не в той потяг, або, як у цьому випадку, саме в той (щоправда, автобус) – і зникнути з радарів. Ось так ніби просто – змінити невблаганний, здавалося б, хід речей, коли все за правилами, якщо їх дотримуватися, а якщо раптом взяти й зробити крок у зворотному напрямку? Не прийти на зустріч, не з’явитися на екзамен, не повернутися в окопи… Невже до цього закликають у цій збірці - зупинись на кордоні війни, щастя, почуттів, застигни у передчутті танців у вогняному колі, відчуй себе дівчинкою і покажи оголені плечі?
Хай там як, але тут майже все про спокусу вижити – не заради миру чи війни, а насамперед задля самого себе, бо тільки людина важлива у будь-якій "екзистенційній" ситуації.
Тут зовсім поруч йде прямий на Львів,
Мені стискає горло, серце, груди,
Навколо мене місто, різні люди,
І я посеред тих чужих світів.
Прямий на Львів, де мир ще не настав,
Де досі неспокійно й невідомо,
Що трапиться,
Але там пахне домом,
Якого в мене вже давно нема.
І я один пульсуючий мотив,
І я очей відвести не бажаю.
Тут зовсім поруч йде прямий на Львів,
І він вже зовсім скоро від'їжджає.
Валя Гайстер. На кордоні. – К.: Зелений Пес, 2024
Фото: Susan Colpich
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma