Представники вказаної організації здійснюють свою діяльність у с. Підгірці та смт. Брюховичі Львівської області. Група колишніх монахів-василіян, які пішли в розкол з УГКЦ і зараз називають себе УПГКЦ (Українська правовірна греко-католицька церква). Лідером вказаної псевдо-релігійної організації є так званий владика Маркіян (Василь Гітюк). УПГКЦ небезпечна насамперед тим, що претендує на прихожан існуючої церкви УГКЦ, відтягує їх, як покірних овець зі стада. Звичайно, для її створення було добре підґрунтя, адже в середині УГКЦ існували проблеми, які ієрархи воліли замовчувати, а не вирішувати. Це і продаж церковних посад і неврегульованість стосовно окремих літургійних практик чи навіть слів, що викликало незадоволення частини вірян. Також не є таємницею, що окремі священнослужителі думають та дбають про свій бізнес краще, ніж про духовні потреби громади, що часто моральний рівень священників бажає бути кращим. Але зразу можна зауважити, що мова йде про поодинокі випадки. Подібні проблеми є не тільки в християнських церквах, але і поза ними, в інших релігіях..
Вартими похвали та наслідування окремі погляди УПГКЦ, зокрема щодо заборони пропаганди лібералізму чи гомосексуалізму, щодо потреби більше молитися до Духа Святого тощо, проте сектантськими є намагання виставити себе “здоровою гілкою Церкви”, в той час, коли ці люди від Церкви відлучені, неможливо без обурення читати про “дух Асижу – дух антихриста”( йдеться про те, що Іван-Павло ІІ у 1986 році ініціював міжрелігійні молитовні зустрічі в Асижі точніше – Асізі, італійському містечку Святого Франциска, де представники різних християнських конфесій та нехристиянських релігій започаткували всесвітній день спільних молитов за мир) та “ідолопоклонників”, а таким для представників УПГКЦ є кожен, хто не поділяє їх поглядів. Маніпулювання окремими термінами є очевидним для кожного, хто знає Біблію, історію Церкви та психологію людини не поверхнево, а дещо глибше. Тактика цих сектантів багато в чому нагадує тактику свідків Єгови, яка суттєво відрізняється від євангелізації, як її здійснюють католики, православні чи протестанти. Психологічна атака, «сліпе» підкоряння лідерам, які завжди і у всьому праві, обливання брудом інших та вознесіння своїх поглядів до рангу абсолютної істини, переведення стрілок та невміння вести дискусію в конструктивному руслі, має всі ознаки секти, що є притаманним «догналівцям».
Згідно офіційного тлумачення церковних термінів, релігійне об’єднання, яке декларує себе самостійним та проповідує вчення, що кардинально відрізняється від ідеології панівних церковних організацій іменується сектою. З огляду на вищевказане, серед духовенства дістало поширення найменування УПГКЦ як «секта Догнала», «Догналіти», «Догналівці» за прізвищем її засновника та ідейного натхненника – Іллі Антоніна Догнала.
Вказана секта, вводячи в оману вірян, активно використовує найменування «греко-католицька» та проводить релігійні обряди від імені УГКЦ. При цьому, офіційно декларуються благі наміри в ім’я вічних християнських цінностей на кшталт: «Відновлення родини – воскресіння України». З чим важко не погодитись, проте, замовчується єдиний, але дуже важливий нюанс: зазначене відновлення «догналівці» бачать лише в рамках «єдиного русского мира». Це мабуть не є відомо всім прихильникам секти та введеним в оману християнам. Також мабуть не доводився до відома прихожан текст звернення керівництва УПГКЦ, датований вереснем 2015 року, до президента РФ Путіна і президента Республіки Білорусь Лукашенка із проханням про введення на територію нашої держави військового контингенту для недопущення євроінтеграції України. Вказаний документ ще до початку військової агресії РФ на Донбасі, яка забрала тисячі життів патріотів України, анексії АР Крим, мав на меті виправдати військове втручання на територію суверенної держави України в ім’я «єдиного русского мира».
Таким чином цілями УПГКЦ є формування суспільних настроїв в дусі спільних ідеологічних та релігійних коренів слов’янських народів в рамках «єдиного русского мира», створення підгрунтя для ускладнення суспільно-релігійної ситуації пов’язаної з реалізацією зовнішньополітичного курсу держави.
Ідея про єдність слов’янських народів, де провідна роль надається РФ, є спробою втілення ідеї відродження Московської імперії.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma