Так здається я сказавби до мами коли б був молодший і вибирався “в ліс”.
А потім, попрощавшись з рідними, я добув би зі стріхи обріза оперезався б навхрест і навпоперек лентами з набоями і рушив би житом до ліса. І зараз за селом я почав би запускати бороду.
А там в лісі при вогнищах чекали б на мене нові друзі – партизани. Сиділи б хмурі і співали б якусь пісню про Бандеру.
– В Бога віруєш?
– Вірую!
– А горілку пєш?
– П’ю!
– То сідай до компанії!
Я сів би, мені дали б добрий шматок недопеченого барана в руки і я гриз би наче вовк, замурзуючись лоєм від вуха до вуха.
А потім надійшов би найхмурніший за всіх сам отаман:
– А як тебе, сину, звати?
– Звіть мене, Батьку Отамане, Помстою. Мечислав Помста!
– Гаразд сину, тільки дивися, будь правдивою Помстою та добре бий большевиків, бо як ні, то проженем на сто вітрів!
Так я уявляв би собі партизан якби я був дещо молодший.
А склалось зовсім не так. До УПА я попав припадково і то з парасолею!
Мене зустріли чисті, підголені, як під неділю вояки. Сиділи під побудованим із зеленого смерекового галуззя шатром, і вивчали щось із циклостилевих скриптів, наче правники перед іспитом.
… Та ми тепер повинні б спати, бо цілу ніч відбували нічні вправи, але за кілька днів іспит а не було часу всього вивчити…
– А до кого мені треба у вас звернутися? – питаю.
– До бунчужного. А псевдо вже маєте? – спитався котрийсь підсміхаючись іронічно.
Ага, псевдо! І тут вже впало мені в голову чомусь не “Помста” і не якийсь “Горлоріз” а просто “мамай”.
– Маю – кажу – Мамай!
– Ой не знаю друже, як буде з цим Мамаєм – покивав хтось другий головою. Я ось мав псевдо “Зоряний”, а називаюсь просто “Драбина”.
І пояснили мені:
Бунчужний, що приймав новиків, збирав усіх в один рій, уставляв у ряд і питався:
– Псевдо маєте?
– Не маємо, друже бунчужний!
– То погано. Але не журіться, я зараз дам псевда.
І тицьнувши кожному пальцем, виводив по черзі:
– Дишель, Драбина, Розвора, Колесо, Шпиця, Орчик, Вісь і т.д. включно з Мазницею.
І тепер цілий рій це рій “воза”.
Або:
– Маєте псевда?
– Маємо друже бунчужний!
– Це добре! Але тут, у нас їх мусите змінити. Ти будеш Різак, ти Корба, ти Шруба, Скринька, Стичка і т. д.
І це є рій “січкарні”.
Для бунчужного це велика вигода. Приловить когось на горячому, і вистарчить запитати:
– Псевдо?
– Грива!
І вже бунчужний знає, що грива належить до третього роя, тобто “кінського”.
Є ще рої:
Лісовий: Дуб, Смерека, Осика, Вільшина, Граб, Клен, і т. д.
Криничний: Цебрина, Журавель, Відро, Коновка….
Канцелярийний: Ручка, Перо, Каламар, Папір, Бібула…
Після такого я йшов до бунчужного дещо з трепетом. Він сидів на лавці під смерекою.
Перевіривши мене з усіх боків, покрутив головою:
– Що з вами, друже, зроблю? До сотні не пішлю, хіба підете до циквостилевого дзвена. Будете переводити коректу. Тільки застебніть ґудзик при блюзі.
Я вже хотів відійти, як він мене задержав:
– А псевдо маєте?
– Маю…
– Ну, яке?
Я чомусь зацокався і не міг виговорити
– Ма…ма…ма…
– Ма – ма – ли – га !- процідив бунчужний крізь зуби.
І так я лишився Мамалигою. Опісля до звіту ставав і, так сказати “приватно” просив. Не помогло!
Аж раз підійшов він до мене і запитав гостро:
– Ваш, друже, псевдонім?
– Мамалига! – вистрілив я наче з рушниці.
– Добре! Від нині будете називатись – Бистрий!
Але, ба! Для бунчужного я був Бистрий, але серед друзів я вже до кінця залишився Мамалигою, тільки часом дехто назвав мене Бистрою Мамалигою.
Н. ПІК
З матеріалів журналу “До зброї!”, – 1946 р., ч.3-4 , с.41-42.
Режим доступу:Діаспоріана
На фото провідники Юнацтва ОУН Калуського надрайону. Зліва – Роман «Буревій», праворуч – Олексій Тихон «Чорноморець».
Режим доступу: Архів ОУН
Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк: 5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)
Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma