Сьогодні в "Народному оглядачі" підвернулася ця стаття. Дещо викликає питання, бо нагадує народовладдя з "Зеленої книги" С. Каддафі. В цілому ж згодний з тим, про що йдеться у статті. А вам як?
Ігор Каганець
У сучасній Україні термін «демократія» дедалі більше перетворюється на лайливе слово. А все тому, що цим словом називають існуючий державний устрій, наскрізь пронизаний корупцією, брехнею і безвідповідальністю. Дискредитацією цього терміну найактивніше займається владна верхівка. То що таке демократія? Це добре чи погано?
Якщо хочеш щось зрозуміти, то поглянь, з чого воно почалося. Слово «демократія» буквально означає «влада демосу». Ключове питання: що таке демос?
Демос – це організація вільних громадян держави, які мають право формувати владу і обов’язок брати участь в управлінні державою, підтримувати її грошима та роботою, захищати у війнах.
Окрім демосу, у давній Гелладі було ще дві групи населення: охлос та ідіоти. Охлос – це ті, які не можуть формувати владу і керувати державою, бо через різні причини не здатні або не бажають виконувати громадянські обов’язки. Ідіоти – це ті, які формально належать до демосу, але добровільно відмовляються від участі в політичному житті і виконання громадянських обов’язків.
Головною проблемою класичної демократії, за що її найбільше критикували ще з античних часів, є некомпетентність виборців. Це було зрозуміло уже в гелленських полісах. Щоб усвідомити корені проблеми, треба глибше зануритися в етимологію слова «демос». Нагадаю, що етимологія – наука про істинні значення слів (від «етимон» – істина), а істинними є первинні назви.
Так от, первинно слово «демос» означало сільську громаду, в якій усі знали один одного. Тільки за умови персонального знайомства люди спроможні адекватно оцінювати один одного і висувати кращих. Людина спроможна тримати в голові інформацію про особливості, характер і соціальний статус 100–230 людей. Соціологи і антропологи зазвичай використовують число 150, яке називають «Числом Данбара» на честь англійського антрополога Робіна Данбара, який і запропонував це число. Це число має емпіричне підтвердження, адже середні розміри сіл та традиційних поселень зазвичай коливаються саме в цих межах. Зокрема, розміри неолітичних поселень становлять до 200 осіб.
«Число Данбара» – це не тільки середньостатистична межа спроможностей людини розпізнавати членів та відстежувати емоційні події про членів групи. Воно також вказує на колективні можливості відстежувати дармоїдів та соціальних паразитів, тоді як більші групи створюють сприятливіші умови для шахраїв та брехунів.
Що усе це означає? Те, що демократія працює лише у громадах до 100–150 осіб. Тому що тільки у таких невеликих колективах люди точно знають, хто чого вартий і спроможні дати кожному адекватну колективну оцінку. Найточніша оцінка дається у групах до 10–12 учасників, які спільно займаються продуктивною працею.
Описане вище антропологічне обмеження «числа 150» дозволяє зрозуміти, чому «демократія не працює». Насправді вона добре працює у групах, сумірних з людиною, і перетворюється на абсурд за межами людських пропорцій.
Виникає питання: Чи можливе компетентне самоврядування у спільнотах з сотень тисяч і мільйонів учасників? Як обійти «обмеження Данбара»?
Якщо система не масштабується в ширину, то її треба розвивати у висоту. У Третьому Гетьманаті це вирішується системою багаторівневого парламентаризму. Первинними осередками (самоврядними групами) є "сотні" чисельністю від 20 до 100 членів. Сотники взаємодіють між собою, формуючи «демос» наступного рівня. При цьому кожен сотник взаємодіє як з членами своєї сотні, так і з іншими сотниками. Сотні об’єднуються в полковий демос, полки – в кошовий демос, а коші – в гетьманат (демос найвищого рівня – Великий Демос). Оскільки на кожному рівні працює «демос» (група до 150 учасників), то в такій структурі ефективно працює демократія.
Натомість за існуючої однорівневої (як в Україні) чи навіть дворівневої (як в США) виборчої системи демократія не працює: нема демосу, тож нема кому працювати. Громада, в якій більш як 200 осіб, дедалі більше перетворюється на натовп, неспроможний до адекватної взаємооцінки і ефективного самоврядування. Тож демократична система добре працює в демосах і перетворюється на фарс за межами демосів.
Республіка і демократія – це дуже близькі поняття (деякі сучасні політологи навіть вважають, що це те ж саме). Насправді ці два поняття доповнюють один одного як «структура» і «процес»: республіка – це форма державного правління, а демократія – це процедура її наповнення. Правильне розуміння демократії як влади «демосу» (природовідповідної громади до 150 осіб) однозначно приводить до розуміння республіки як багаторівневої ієрархії «демосів».
На завершення додам, що нинішня Україна не є ані республікою, ані демократією. За формою державного правління (структурою) вона є диктатурою (олігархією багатіїв), а за процедурою – охлократією («владою натовпу»), тобто псевдодемократичною імітацією з боку того ж олігархату, адже натовп неспроможний бути владою.
Сучасна реалізація народовладдя як «влади демосу» значно полегшується завдяки розвитку комп’ютерних мереж та засобів телекомунікацій. Новітні технологічні можливості резонують із загально цивілізаційною тенденцією повернення до природи, зокрема до дедалі ширшого застосування екологічних підходів у соціальній організації.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma