…Що було донедавна відомо пересічному читачеві про Галичину, окрім "остаточного" висновку Юрія Андруховича, зробленого в його відомому есеї "Час і місце, або Моя остання територія"? Невтішні, песимістичні висновки, які можна, звичайно, списати на тимчасову перемогу постмодернізму на теренах цього найтрадиційнішого в сенсі, даруйте за тавтологію, збереження традицій регіону. "Галичина – це не-Україна, - писав Андрухович, - якийсь такий географічний доважок, польська галюцинація. Галичина вся наскрізь манекенна, лялькова, надута, в усьому і завжди прагне нав’язати Україні свою неукраїнську, настояну десь у таємних сіоністських лабораторіях, волю. Галичина позбавлена епосу, в ній споконвіку панує анекдот, причому підлий. Власне кажучи, це безкореневий простір, зручний для всілякого мандрівного племені – звідси вірмени, цигани, караїми, хасиди. Галичина – містечкова батьківщина масонства і марксизму. Галичина облудна і фальшива, це смердючий звіринець, переповнений єхиднами й химерами, в Галичині можливі лише покручі на кшталт Бруно Шульца або всі ці маленькі станіславські кафки..."
Утім, недаремно по тому застерігав гнівний дописувач до "Літературної України" Олександр Яровий у своїй статті "Постмодернізм не пройшов!", що зарубіжні віяння не змогли, знов-таки даруйте повтори, розвіяти, чи пак розтопити того айсберга Павсима Рильчини, який символізував сімдесят років української радянської літератури, в якій Шевченко був виключно пророком (а не кавалером у фраку, який ховав на фото під кожухом, як запевняли нас американські професори), Франко – каменярем, а Леся Українка ніякою не феміністкою, а чайкою-небогою і символом знедоленого жіноцтва. Невже й досі символізує, спитаєтесь?
Хай там як, але дізнатися про це можна з найновішого видання Володимира Антофійчука та Святослава Пилипчука "Галичина: література і культурно-історичні основи", присвяченого вивченню літературної та культурної історії Галичини як знакового регіону України, який виявився на складному перетині цивілізаційних, культурних и ідеологічних процесів протягом всієї своєї історії. Тож наразі перед нами культурна історія українського національного відродження в Галичині періоду між 1848-им і 1870-ми рр., проблеми становлення і розвитку українськомовної преси в Галичині, діяльність і творчість ключових постатей галицької культури, тодішні літературні тенденції, історичні умови та інтелектуальні інтенції.
Володимир Антофійчук, Святослав Пилипчук. Галичина: література і культурно-історичні основи. – Тернопіль: Крила, 2023
На фото: Юрій Андрухович в оточенні «станіславських кафок» (с) Ростислав Шпук
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma