В часи пріснопам’ятного СССР виїхати за кордон «великого і могутнього» було практично неможливо для партійних функціонерів середньої ланки (райкоми партії, обкоми партії, тощо), а проста смертна людина і не мріяла про таку розкіш, як мандрівка по світу. Життя простих смертних не виходило за рамки виконання планів «керуючої та організуючої» партії.
«Залізний занавіс», яким цивілізований світ відгородився від СССР, був вигідним в першу чергу керівникам цього дивного творіння природи, які всі свої сили вкладали в «прєодолєніє прєград». Тих «прєград», які самі ж і створювали для себе, і своїми ж руками. Тому цей само «залізний занавіс» дбайливо оберігався не стільки ззовні, тобто, цивілізованим світом, скільки зсередини, аборигенами «великого і могутнього». Тому і виїхати за кордон СССР було практично неможливо. Не те, що в країни «дикого і загниваючого Заходу», але й до країн тогочасного «процвітаючого соціалістичного табору» – до Болгарії чи Польщі, наприклад. А гурти тих рідкісних (і перевірених відповідними органами) щасливчиків, яким з якихось причин дозволялося відвідати якусь із закордонних країн, обов’язково супроводжували офіцери КГБ. Так, про всяк випадок. Аби «хомо совєтікус» не втратив «облік аморалє».
І ось «залізний занавіс» впав.
І партійні функціонери середньої ланки отримали змогу подивитися, «як люди живуть».
Олександр Бовін (надзвичайно таємнича і легендарна особистість, руки якого, як запевняли злі язики, не тільки писали книжки «глубокоуважаємого», але й тихцем управляли «великим і могутнім») якось згадував про одну із радянських делегацій, яка прибула на екскурсію в один із стародавніх англійських замків. Вже наприкінці екскурсії хтось із делегації запитав гіда: «Нас запевнили, що в цьому замку до сих пір проживають аристократи. А чи можна побачити хоча б одного з аристократів?». Гід посміхнувся і вказав рукою на гурт людей в буденному робочому одязі (клітчасті сорочки, потерті джинси, старенькі кросівки), які висаджували квіти на клумбі посеред замкового двору: «Аристократ і власник цього замку перед вами. Він – один із цих робітників». Ошелешені партійці не те, що не змогли розгледіти серед звичайнісіньких робітників аристократа, але й не йняли віри гідові, бо, за їхньою уявою, справжній аристократ не міг опуститися до простої фізичної роботи.
А чи знає читач, хто саме стає найпершою жертвою пропаганди? Можливо, ви будете здивовані, але найпершими жертвами пропагандистської міфології є творці цих само пропагандистських міфів, тобто, міфотворці та рядові пропагандисти.
Сформувавши в часи високого натхнення якусь вдалу баєчку для народу, міфотворці так часто повторюють її, що, абсолютно автоматично, починають вірити у свій же витвір мистецтва. Більше того! Вже, на рівні підсвідомості, вони починають жити за цією баєчкою і, абсолютно автоматично, формують навколо себе своєрідний віртуальний світ, на місце реального, базисом якого є саме їхнє віртуальне творіння, їхня баєчка, яка ніяким боком навіть не прив’язана до навколишньої реальності.
«Господові Богу зовсім не обов’язково втручатися в людські справи, щоб покарати клятвопорушників. Всевишній спокійно може продовжувати мовчати. Погані душі в собі самих носять сім’я власних бід». Моріс Дрюон
Для пропаганди своєї ідеології партійні функціонери так часто та апетитно зображали аристократію, як останніх ледарів, неуків та алкоголіків у порівнянні з розумним та роботящим народом, який очолює робітничий клас, «вєдомий руководящєй партієй», що якось, абсолютно автоматично, і забули, що саме аристократи і породили спочатку нову наукову течію матеріалістичного сприймання довколишнього світу. Ті аристократи духу, які сприйняли тезу з Євангеліє «Будьте досконалими, як Отець наш небесний!», як базис свого життя. Що саме ці аристократи, на базі нового матеріалістичного світогляду, створили цілу купу політичних течій саме соціалістичного спрямування. Що саме ці аристократи, а не безмовний народ, ще у дев’ятнадцятому столітті намагалися трансформувати російську абсолютну монархію в конституційну демократичну державу. Що саме аристократи очолили той само Жовтневий переворот, з крові якого і народився СССР.
І саме аристократи, для прикладу, у скандинавських країнах створили практично ідеальні умови для життя всіх громадян. Всіх громадян!
Внутрішній віртуальний світ пропагандистів зіграв ще один злий жарт з міфотворцями – це роздвоєння світогляду, а звідси і подвійне дно у трактуванні своїх же власних міфів. Активно пропагуючи тяжку фізичну працю (для прикладу – вантажників), як одну із народних цнот, як природну необхідність, завдяки якій мавпа перетворилася в людину, пропагандисти, водночас, для підняття престижу науки, невпинно товкмачили: «Або ви вчитеся, або вантажниками будете!»…
Саме тому, що партійні функціонери не розуміли, що справжній аристократ – це людина, яка сприймає тезу Євангеліє «Будьте досконалими, як Отець наш небесний!» як базис свого життя, а тому будь-яка робота є природною необхідністю, аби залишатися Людиною, не повірили гідові. Вони не могли втямити, що аристократ, справжній аристократ, може виконувати роботу… простого вантажника.
ПС
1. Да-да-да, саме в СССР, який називав себе «первой рабочє-крєстьянской дєржавой», сформувалось і затверділо переконання, що вантажник – це лох в останній інстанції.
2. https://www.welldone.org.ua/eksperiment-vsesvit-25/
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma