Росія, проголосивши себе правонаступницею Радянського Союзу, успадкувала притаманну йому зовнішню політику, яку характеризують нехтування нормами міжнародного права, спроби повернути під вплив Москви колишні республіки СРСР та розколоти єдність західного світу.
Схваленням у 2014 році резолюції «Територіальна цілісність України» Генеральна Асамблея ООН висловила протест у зв’язку із зухвалим порушенням Росією норм міжнародного права, проте Москва не лише не припинила незаконної окупації Криму, а й продовжила збройну агресію проти України на Донбасі.
Підтриманий переважною більшістю держав-членів ООН, цей документ був проголосований у відповідь на початок збройної агресії з боку постійного члена Ради Безпеки ООН проти України – військову окупацію Росією українського Криму і спробу його анексії шляхом проведення незаконного фейкового референдуму. Його схваленням Генеральна Асамблея висловила рішучий протест у зв’язку із зухвалим порушенням Російською Федерацією норм міжнародного права і підтвердила суверенітет, політичну незалежність, єдність і територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
При цьому, 11 країн на чолі з Росією виступили «проти» цього документа у 2014 році.
Утім, Москва, ігноруючи думку міжнародної спільноти, не лише не припинила незаконної окупації Криму, а й продовжила збройну агресію проти України на Донбасі.
Своїми агресивними діями проти територіальної цілісності і суверенітету України російський режим підриває основоположні принципи міжнародного права, на яких базуються сучасні міжнародні відносини, світова безпека і стабільність. Прагнучи легітимізувати свої міжнародні злочини, Росія перетворила український Крим і Донбас на території гуманітарної катастрофи, залякуючи, переслідуючи і позбавляючи будь-яких прав тих, хто виступає проти російської агресії.
Водночас, Україна і сьогодні користується повною підтримкою з боку міжнародного співтовариства.
Свідченням тому стала ціла низка схвалених протягом цих років резолюцій Генеральної Асамблеї «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» (71/205, 72/190, 73/263, 74/168) та “Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Україна, а також частин Чорного й Азовського морів” (73/194, 74/17). Шляхи припинення неправомірних дій Москви в Криму і на Донбасі нині на щорічній основі розглядаються державами-членами ООН на Генасамблеї у рамках пункту «Ситуація на тимчасово окупованих територіях України".
Натомість РФ намагається використати поширення пандемії Covid-19 для скасування санкцій, що вкотре показує справжню сутність її агресивної політики.
При цьому, референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або міста Севастополя», що свідчить про систеине порушення міжнародного права країною-агоресором.
Варто узагальнити та нагадати, що, розпочавши збройну агресію проти України, РФ порушила низку фундаментальних норм, принципів міжнародного права, а також низку двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод. Зокрема, мова йде про принципи та норми, що містяться у Статуті ООН 1945 року, Гельсінському Заключному акті 1975 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами відповідно до Статуту ООН 1970 року, Декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав 1965 року, Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року, Будапештському меморандумі, Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року, Договорі між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 2003 року, Договорі між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року та інших. Росія плювала на норми міжнародного права ще до війни з Україною.
Україні критично необхідно відстоювати свої позиції на рівні міжнародного права. По-перше, це в цілому відображає стратегію держави повідношенню до держави-агресора. По-друге, перетворюється на важіль у політичній боротьбі. Такі процеси та рішення важливі, в першу чергу, для різних міжнародних майданчиків. Для Ради безпеки ООН, для Генеральної Асамблеї ООН та інших місць, де обговорюються стратегічні світові питання, зокрема, миру та безпеки. Таким чином,підкріплюється питання санкцій, міждержавного тиску на агресора. В іншому випадку, не зможемо очікувати на підтримку від партнерів.
На даний час актуальна проблематика в АР Крим - указ Путіна №201, який зараховує більшість територій тимчасово окупованого Криму до “прикордонних земель Росії” і забороняє іноземцям (тобто громадянам України) володіти земельними ділянками на таких територіях. Іноземні з позиції російського законодавства власники зобов’язані продати росіянам або російським компаніям земельні ділянки. В іншому разі їх примусово викупить Росія за рішенням підконтрольного Москві “суду”. Цей указ цинічний і такий, що порушує право власності. Якби йшлося про захист так званих “прикордонних територій” від загроз, то землі вилучали б не лише в українців, а й у самих громадян Росії..Це не перший випад Росії проти права власності на півострові. На початку окупації вона запровадила широкомасштабну експропріацію та націоналізацію державної власності, майна органів місцевого самоврядування, а також власності фізичних та приватних юридичних осіб. За оцінками правоохоронців, до підписання указу без жодної компенсації Росія вилучила у фізосіб близько 4 тисяч земельних ділянок. Водночас, окупаційна влада вдається до масштабних порушень прав людини проти молодих активістів, а також прагне стерти українську національну та культурну ідентичність серед дітей та молоді. Ще один серйозних виклик - це грубе порушення Росією норм міжнародного гуманітарного права: РФ змушує тисячі молодих людей з окупованих територій йти на "військову службу" у свої збройні сили. Водночас Кислиця назвав "найбільш цинічною" відправку молодих людей з Криму у військові частини, які беруть участь у збройній агресії РФ проти України на Донбасі. Це кроки до подальшої примусової інтеграції незаконно анексованого півострова з Росією та ще одне порушення суверенітету та територіальної цілісності України. Пандемія COVID-19 створила нові виклики для життя і здоров'я населення, незалежно від віку, на тимчасово окупованих територіях. У зв'язку з цим обов'язок Російської Федерації як держави-окупанта вжити всіх необхідних заходів відповідно до Міжнародного гуманітарного права для захисту життя і здоров'я населення окупованих територій, що також не виконується. Держава-окупант, зокрема, зобов'язана забезпечувати задовільні умови охорони здоров'я та гігієни на займаних територіях, а також проводити профілактичні заходи із боротьби з поширенням заразних захворювань та епідемій.
Росія продовжує вчиняти різні злочини проти України,тому що світова санкційна політика щодо агресора м'яка. Ця відповідальність нікчемна у порівнянні з найтяжчими міжнародними військовими злочинами, які Росія вчинила проти України та її громадян. Санкції, які міжнародне співтовариство застосувало щодо Росії після анексії Криму і подальшого агресивного військового вторгнення на Донбасі, є свого роду «символічними». Та, попри все це, навіть якщо принципи міжнародного права не дозволяють приперти кривдника до стінки, санкції, тиск та боротьба української дипломатії за наших людей точно не мають слабшати. Україна повинна боротися за своїх громадян до кінця.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma