Давайте поговоримо про роз’єднаність України, бо дуже часто про це згадують. Деякі конкретні цифри показало соціологічне опитування 2018 року. Згідно нього, 70 % українців бачать як суттєві, так і несуттєві відмінності між регіонами. На думку понад третини опитаних, між регіонами України існує велика різниця в економічному розвитку (44 %), традиціях і культурі (40 %) та політичному кліматі (38 %).
Дійсно, кожна мисляча людина підтвердить, що в Україні існують розбіжності між регіонами. Подекуди значні. Цілком зрозуміло, що ментальність, наприклад, мешканців Галичини і Харківщини – багато в чому відрізняється. Підкреслю, що це не є погано і не робить когось гіршим, чи кращим. Швидше, це цілком природне явище. Подібне наявне майже в усіх великих країнах на всіх континентах. Зокрема, можна згадати розбіжності між Північчю та Півднем Італії, відмінності між різними іспанськими провінціями і так далі.
В принципі, нічого трагічного в розбіжностях між регіонами нема. Проте, якщо подивитись на українські реалії – війна, відторгнення агресором частки території, низька популярність влади, перманентні економічні проблеми, інфляція, короновірусна криза – то становище виглядає вже не таким позитивним. Всі ці моменти формують фон, на якому держава Україна сприймається власними громадянами. І тут є ще одна важлива проблема. В Україні досі відсутня єдина система історичних і світоглядних цінностей. На Сході і Заході по різному дивляться на українську національно-визвольну боротьбу ХХ століття, на перебування України у складі імперій і на низку ключових історичних дат (детальніше про це дивиться в цій моїй статті). По різному там ставляться і до Росії. Здійснене Київським інститутом соціології в лютому 2021 року опитування показало, що «на Заході позитивно ставляться до Росії 31%, у Центрі – 35%, на Півдні – 49%, на Сході – 59%».
З одного боку, ситуація ще некритична. Верховна рада не є розділеною на фракції за географічною ознакою. Тобто наша ситуація не схожа на США середини ХІХ століття, коли Конгрес був розділений за географічним принципом (Північ та Південь), де обидві фракції постійно ворогували між собою, що і вилилось в криваву Громадянську війну 1861-1865 років.
З іншого, недооцінювати дану ситуацію не варто. Певною мірою, це «тліючий вогонь». Подібні настрої надзвичайно легко трансформуються в радикальний сепаратизм, а люди, які ще місяць тому були цілком лояльними громадянами і вболівали за збірну України, починають масово сповідувати абсурдні пропагандистські тези. Для цього потрібно не так вже й багато – чітко визначена стратегія, декілька рішучих лідерів, команди гарних маркетологів, організаторів та інших виконавців плюс порівняно невеликий матеріальний ресурс, який вкладуть в потужну інформаційну атаку з суміші брехні, маніпуляцій і нехитрих меседжів. Достатньо згадати події 2014 року на Сході України та як тамтешнє населення повторювало абсурдні мантри ворожих пропагандистів про окремий «народ Донбасу» чи про Харків «руський город».
Що робити в цій ситуації? Одним з найбільш поширених «рішень» є теза про можливу федералізацію України. Чи автономізацію, як в більш легкій формі. Проте, на мій погляд, такий крок тільки створить ще більші підвалини для сепаратизму. Особливо в умовах внутрішньої та зовнішньополітичної нестабільності (світові інституції вже не є такі дієві, як колись), та коли на різні українські регіони тим чи іншим чином зазіхають сусіди, як зі Сходу, так і з Заходу.
Вихід з цього становища мною вбачається в тому, що Україні конче необхідно впровадження об’єднуючої державної ідеології. Очевидно, що людина не може жити без ідеї, бо саме ідеї правлять світом. З країнами так само – держава без ідеології (або там, де ідеологія різко втратила актуальність) приречена на занепад та знищення.
Проте наразі державна ідеологія в нас відсутня. Держава самоусунулася від ідеологічного та морального виховання власних громадян. Не те, що дорослих, а навіть дітей, виховання яких в більшості випадків пущене на самоплив.
Звісно, сформувати загальну державну ідеологію, яка не лише затвердить спільні для всіх українців цінності, але і утворить об’єднуючий наратив, не так вже й просто. Ще складніше вкоренити її у свідомості людей. Але, можливо. А оскільки результатом буде формування унітарної та внутрішньо міцної держави Україна, то варто спробувати. Бо іншого шляху все одно не маємо.
А ви що думаєте з цього приводу?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma