Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Руслану було лише 21. Він одразу вирішив, що має стати на захист. Але тоді — не взяли. Не чекаючи зручного моменту, він почав допомагати там, де це було критично — евакуація цивільних із прифронтових міст. Вивозити життя з-під обстрілів. Тримати за руку бабусю, поки позаду гуркоче артилерія. Дивитися в очі дітям, які ще не встигли зрозуміти, що таке війна, але вже навчилися мовчки боятися.
А потім був контракт. Формально — 18-24, фактично — ще один крок до власної правди.
«Я хотів зустрітися з ворогом віч-на-віч. Це найекстремальніше, що тільки може бути. Для мене — це шлях формування чоловічого начала», — говорить Руслан.
У його голосі — не бравада, а усвідомлення. Він не шукав війни — він шукав себе. І знайшов там, де багато хто губиться.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma