Продовжуємо серйозну та відповідальну розмову про цілі та важливе: результати саміту. На кону стоїть багато. Україна більше не може дозволити собі піонерської радісної наївності яка може призвести до реальної шкоди справі української перемоги.
Насамперед дякуємо обозревателю який пояснив задум та цілі цієї події. Розуміти їх важливо. Дійсно, дуже важливо посилити підтримку українського курсу не лише серед її близьких партнерів, але й у світі в цілому. Це так, і ніхто не може заперечити проти цього загального всеохоплюючого твердження яке має бути істинним.
Питання тут інші і досить знайомі в Україні: як співвідносяться бажане та реальне? Чи можемо ми написати бажання на папірці, сісти навколо нього і довго тa терпляче чекати поки воно оживе в реальності навколо нас?
Чи спрацьовує воно? Чи спрацьовувало воно коли-небудь, для нас?
Сьогодні, у ці вирішальні дні, Україна не може дозволити собі не розуміти: мрії та бажання можуть не мати нічого спільного з тим що станеться в реальності. Щоби отримати реальний результат, план повинен бути обґрунтованим, тобто базуватися на реальності; мати всі необхідні ресурси; а також компетентне, розумне та ефективне керівництво.
Отже, питання полягає не в: "що б таке написати тa скільки підписати" а: наскільки реально очікувати від цього конкретних та реальних результатів? Тобто в оголошеній програмі, реального збільшення (ще раз: не на папері й у словах) підтримки України серед ширшого кола країн «глобального півдня»?
Очевидно, що ці країни будують їх видимий нейтралітет не на просто словах: всі з них підписали статут ООН їхньою власною мовою, і перед нами настільки чистий і очевидний казус неспровокованої агресії наскільки він є можливим узагалі. Тобто: реальни фактори на яких вони роблять таки рішення це не слова, а міркування реальни, практични та физични. І це треба розуміти ясно.
Для Індії, це можуть бути гроші: багато грошей у вигляді дешевшої нафти. Також сильна залежність від Росії у постачанні та обслуговуванні своєї військової техніки. Фактори досить реальни та фізични. Чи можна їх змінити або змістити одними гарними словами?
Для Південної Африки це можуть бути історичні зв'язки та моральна заборгованість ще з часів апартеїду.
Для багатьох країн це може бути вкорінена недовіра до Заходу та бажання бачити у світі альтернативні центри сили.
Висновок: це не правильні слова і не їх кількість що визначає позицію цих країн. Це реальність і реальні, фізичні міркування: їx не можна і не вдасться змінити на основі ще кількох правільних слів.
Тоді початкова теза та основа програми стає не цілком коректною: так, можна спробувати отримати ще одну декларацію. Але це може не призведе до реальної і практичної зміни позиції деяких країн. Наприклад, вони можуть підписати папір та продовжувати робити те ж саме в реальності. І, швидше за все, в цій реальності так воно й буде. Кількість підписів не зробить у ней великої різниці.
Це не означає що подія не має сенсу, навпаки: кожна подія яка привертає увагу світу до питання України є корисною та виправданою. Але це означає що організатори ясно і чітко відповідають перед Україною за ставлення між реальними результатами, і тим що за них доведеться заплатити. Зауважимо зміну формулювання порівняно з аналізом цитованим вище: не
"Зробимо щось і можливо це дасть бажаний результат"; a:
"Яких реальних результатів можна очікувати в реальності, і чим за це доведеться заплатити?"
Питання поставлене у такій формі може мати конкретні та практичні висновки:
Перше, очікувати швидких конкретних і практичних результатів, таких як включення країн до дій щодо ізоляції країни-агресора, санкцій, реальної допомоги Україні, тощо може нe бути виправданим.
І друге: тому ні в якому разі не можна платити за них навіть мінімальними поступками за позицією України. Ще раз: не можна платити реальними поступками за ще один листок паперу який не зобов'язує нікого ні до чого і цілком можливо, принесе мало конкретних та практичних результатів.
Конкретно, цим не можна платити:
"Ми домовилися здійснити конкретні кроки, що стануть заходами зміцнення довіри (між Україною та РФ)..."
Bже завтра агресор візьме цю невинну фразу та рознесе її по світу: «замість підвищення довіри Україна знову атакувала мирний російський аеродром, коли безневинна але незрозуміла Расея хоче тільки “миру” в її (нових) кордонах»
Не можна дозволяти навіть найвіддаленіші натяки на порівняння між агресором та його жeртвою. Це мета агресора: не України!
Хто не розуміє? Чому? Дурість, чи таки гірше?
Hi, не можна платити цим теж:
" ...з подальшим залученням представників Російської Федерації"
Це: явна зміна позицій України, коли агресор не змінив нічого у своїй поведінці. Як воно буде сприйнято країнами глобального Півдня? Чи принесе це результати для України: або для агресора?
У гонитві за ілюзорними числами, за ідеями-фікс Україна не може дозволити реальні й видимі ослаблення своєї позиції в обмін на ще один папірець без реального змісту.
Це вже пройдено і це: глухий кут. Україна може ухвалити лише ті рішення які посилять її позицію та прискорять шлях до її перемоги. Це те ще визначає, є змістом того слова: "незалежность"; ні не свято і навіть не декларація на папері. Це має бути зрозумілим сьогдні. Інакше, коли?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma