Упорядник цієї книжки у передмові недаремно нагадує, що видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. «Майже всі історичні постаті: вожді, князі, гетьмани, ясна річ - уся церковна ієрархія, митці, військовики - належали до так званої сильної статі, - зауважує він. - Навіть коли хотіли підкреслити чесноти нечисленних персонажів «прекрасної статі», то називали їх… мужніми. Як-от у випадку з Лесею Українкою, «єдиним мужчиною в українському письменстві», чи Юлією Тимошенко — «єдиним політиком з…» (тут спрацювала самоцензура: тестикулами, одним словом). Це дуже звично. Але несправедливо. І антиісторично».
Тож про долю деяких з цих жінок хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки… «Сатана» у спідниці, або ж підпільниця, яку оминають кулі», - розповідається про одну з таких героїнь. Загалом у книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлися на ресурсі «Історична правда». Серед них - і унікальне інтерв’ю Квітки Цісик, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку «Христю» й письменницю Олену Телігу; і розмова з Валентиною Шевченко, яка очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.
Уривок з книжки
«САТАНА» У СПІДНИЦІ, АБО Ж ПІДПІЛЬНИЦЯ, ЯКУ ОМИНАЮТЬ КУЛІ
«У зв’язку з цим залишилась там сама “Христя”, енергія якої є рівноважна силі сотні “Бурлаки”», — так напише про
підпільницю Ірину Тимочку «Христю» провідник Василь Галаса «Орлан» і доручить їй найвищу посаду серед жінок на Закерзонні — провідниці надрайону «Верховина». Станеться це 1947 року, коли терéн переживатиме важкий час кадрових втрат.
«Перехід у підпілля був моїм особистим, цілком свідомим рішенням. У тих обставинах, з моїм сімейним патріотичним вихованням, я б просто вважала себе кимось менш вартісним, коли б не приєдналася до українського визвольного руху», — пише у спогадах «Моя Одисея» Ірина Тимочко. У травні 1944 року «Христя» брала участь у санітарному вишколі біля Княжполя. На ньому були присутні 22 учасниці, зокрема провідниця «Сіра», а також Марія Ровенчук «Ірина», Марія Боднаренко «Оксана», Марія Савчин «Марічка». Після вишколу і до грудня 1944 року «Христя» була повітовою провідницею Українського Червоного Христа на Бірчанщині, згодом мала обійняти посаду провідниці УЧХ Перемиської округи. Утім, на це місце було поставлено Марійку Савчин, а Ірину Тимочко в січні 1945 року відряджено до терену «Бескид» Лемківської округи. Як на Бірчанщині, так на Бойківщині і Лемківщині «Христі» довелося будувати жіночу структуру УЧХ майже з нуля, лише з тією різницею, що на значно більшій території (Сяноцький, Ліський, Короснянський, Ясельський, а згодом ще Горлицький і Новосанчівський повіти). Коли ці повіти, згодом перейменовані в райони, об’єднано в надрайон «Бескид», жіноча мережа була тут уже добре організована. У кожному з районів були провідниці УЧХ, проведено вишкіл санітарок, влаштовано санітарні пункти, частину з яких згодом перетворено на справжні партизанські шпитальки. «Христя» була очевидицею перших примусових виселенських акцій на Закерзонні. Та й у такий складний час підпільники знаходили час для любові.
У листі зізнався в почуттях до «Христі» окружний провідник СБ І округи Закерзонського краю Іван Мандрик «Летун». Дівчина попросила час для думання, але «Летун» невдовзі потрапив у засідку й загинув. У вересні 1946 року відбулася реорганізація надрайону «Бескид» і на місці сьомого району, який обіймав Лемківщину, постав новий надрайон «Верховина», де «Христя» дістала посаду господарчого референта. Утім, уже в лютому 1947 року лемківський провід через каральні акції польського війська перестав існувати. Аби втримати район, «Орлан» вирішив залишити «Христю» на Лемківщині й надати їй обов’язки провідниці надрайону «Верховина» — найвища посада серед жінок на Закерзонні. Настав час розгортання операції «Вісла» — масового виселення українського населення з земель східної Польщі»
Країна жіночого роду. Укладання й передмова Вахтанг Кіпіані. – Х.: Віват, 2021
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma