Вони виглядають так:
1. Повна системна криза в країні-агресорі.
2. Знищений (на 80-90%, мінімум) агресивний потенціал країни-агресора.
3. До цирку та пантоміми "виборів" у країні-агресорі: 93 дні.
4. До холодного сезону: 136 днів. Завтра лишиться сто тридцять п'ять.
Це: реальність, фактична та за фактом. Її не заговорити жодним словами та підписаннями: хоч двох паперців чи двадцяти.
Ні слова, ні папірці: ні з 1938 року aні з 1992-го не принесли досі i не забезпечили стабільного миру з фашистськими агресорами.
Це свідчить тa caмa показує реальність. До неї варто дослухатися.
Справжні та осмислені "переговори про мир" розпочнуться тоді, коли агресор покаже як він йде з України.
До самого цього моменту агресор намагатиметься відтягнути час, зв'язати руки Україні і уникнути тупика, що наближається.
То вже було. Дозволити це ще раз неприпустимо і було б непробачною безвідповідальністю.
Усім зрозуміло.
Щойно ми отримали пробуджуючий сигнал: великий друг України Мерц дав зрозуміти, що повне членство буде неможливим доки триває війна, яку веде Путін. Це пробуджуючий сигнал: і кінець будь-яких сподівань на якнайшвидший вступ до ЄС.
Не варто тут плекати жодних марних сподівань: це подарунок Путіну, за допомогою якого він намагатиметься якомога довше стримувати європейський проект України. Переговори можуть триватимуть вічно. Туреччина перебуває в статусі асоційованої країни вже шість десятиліть.
До речі, здається, що правило «ніякої війни» це щось нове в Європейській традиції. Ось лише кілька прикладів які можна знайти за хвилину пошуку:
Кіпр, член ЄС: конфлікт із Туреччиною
Югославські війни
Численні військові операції Франції в Африці
Війна між Великою Британією та Аргентиною
Війни в Іраку та Афганістані.
Але це інший випадок. Звісно ж.
Україна мoже залишиться з писаним папірцем у руці, без територій – і без Європи. Без рушниці й без безпеки – пам'ятаєте? І таке вже бувало.
Ми говоритимемо про це ще, і докладніше але треба ясно розуміти, що вступ України до Європи це настільки ж, якщо не більше тест для Європи – ніж для України. Час змінився - і світ з ним. Здатність адаптуватися йти з ним відриває двері у майбутнє, законсервованість залишає у минулому. Нескінченного часу, необмеженої кількості спроб та помилок немає ні в кого. Право на майбутнє це не гарантія – а результат. Сьогодні Україна має зайнятися своїм власним майбутнім. Усьому свій час, і місце.
Україна має один ясний і реальний шлях до здійснення національного завдання: забезпечення безпеки на покоління. Розміняти його на усмішки, обiймашки та меморандуми було б відвертою дурістю – і непробачною безвідповідальнoстю перед нацією та поколіннями. Швидких чудес з Європою мабуть не буде - воно й не виявлялося сильно обґрунтованим "занадто добре, щоб бути правдою ".
А що там буде далі – треба буде подивитись далі. Після головного завдання, та вирішення.
Ось як тo так воно виявляється.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma