Здається, що й сьогодні актуальне: "хто на козачих землях та на посадах найліпше харчується, той найбільше козаків шельмує та носа задирає".
Зі спогадів Федора Щербини (історика Кубані, член-кореспондента Петербурзької АН з 1904):
" Ще одна риса в характері Петлюри дуже подобалась мені. Петлюра далекий був од чванливости. Він добре знав Україну, може далеко ліпше за інших патентованих знавців, дуже любив народ, розумів його інтереси і готовий був всього себе віддати на служення йому, але не дзвонив він про це ні у великі дзвони, ні в маленькі дзвоники. Правда, він був тоді ще дуже молодий, але вже виявив себе правдивим діячем.
До такого Петлюри «привик» я на Кубані, таким він здався мені і в Петербурзі. І це тим гостріше кидалося в очі, що приїзжі з України та Московщини фахівці та штамповані дипломати-інтеліґенти, попавши на Кубань, в ситу та багату матеріально обстанову, не знали самі собі ціни і виносились над козаками «вище лісу стоячого» і трохи «нижче хмари ходячої».
І не дай Боже, коли такий фахівець, або інтеліґент, писав та свої писання друкував, — до такого, як кажуть чорноморці, «і на дикій козі не під'їдеш». Все козаче він ганьбить, з усього кепкує, всі у нього або недотепи, або дурні, або політичні недоумки.
Це й молодий Петлюра запримітив. Коли ж я розказував йому, як козачі землі розкрадені були під назвою «Височайше пожалуваних», то Петлюра приблизно сказав мені так: «Справді, хто на козачих землях та на посадах найліпше харчується, той найбільше козаків шельмує та носа задирає» ".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma