Щодо цієї книжки можна скласти цілий графік емоційної напруги в українській поезії, хоч би як прозаїчно це звучало. Згадаймо, Драчеве "пече, не перестає" з "Циганської баляди", або "болиш? боли ж!" Вінграновського, і замислимося над "Не болить» Катерини Бабкіної (К.: Комора). Мовляв, що і кому не болить сьогодні? – саме так пропонують нам інтерпретувати цей "називний" запит.
Заглиблюватися при цьому у згадану поетичну клясику не будемо, бо там лише "Не болить голова у дятла" лунає, хоч обкладинка збірки з силуетом птаха до цього спонукає. Краще зауважмо, що зв'язок у цих віршах швидше зі світовою традицією "болю", яку авторка продовжує разом з представниками її поетичного покоління. Належачи до його "жіночого" крила, представляє, наприклад, свого часу збірку "Знеболювальне і снодійне", тоді як у "чоловічому" арсеналі – "Вогнепальні й ножові" Жадана, а все разом – про те, що кому (не) болить. Вірші авторки, як відомо, перекладені 11 мовами світу, і в цьому теж зв'язок зі згаданою традицією, але іноді хотілося б також українською.
У цих поезіях багато знайомих мотивів про Бога - "ти з ним, ти не один чи не одна (хоча точніше, мабуть, "ти не сам чи не сама"), та про Смерть, яка "гримить своїми старими костями" (тобто "кістками"), живучи з молодим подружжям і миючи посуд на кухні. Останнє – мабуть, найкраще у збірці, бо так само нагадує про традиційні культи і нестандартні теми, в яких Смерть чи то переслідує філософа, чи то маскується під жебрачку, наснажуючи поетів і художників на твори про життя. В якому герої живуть довго і щасливо, помираючи в один день на одній кухні від одного й того самого ножа, як в оповіданні однієї донецької авторки, натомість у нашому випадку Смерть "ще довго, довго, дуже, дуже довго / не з’являється вдома і ні з ким із них трьох не виходить / взагалі не зв'язок".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma