Чи хочете навчитися творчого підходу в харчуванні? А в споживанні – і добрих страв, і не менш захопливого читання? Якщо цікаво, то мерщій за авторами цих смачних історій!
Олексій Сокирко. Кулінарна мандрівка в Гетьманщину. – К.: Темпора, 2024
Що ми знали до недавнього часу про кухню козацьких часів? Окрім, звісно, боршу, горілки, сала й галушок. З літературних джерел пригадується сама лише «Енеїда» Котляревського, де їли: «Свинячу голову до хріну / І локшину на переміну, / Потім з підлевою індик; / На закуску куліш і кашу, / Лемішку, зубці, путрю, квашу / І з маком медовий шулик». Утім, чи справді це відповідає історичній дійсності й чи можна поставити знак рівності поміж тогочасним стилем харчування й козацькими традиціями? У будь-якому разі, у цій книжці точно можна дізнатися про секрети й таємниці староукраїнської кухні середини XVII–XVIII століть з автентичними рецептами, адаптованими сучасним кухарем-технологом. А також про те, які страви були доступними більшості, а які — виключно еліті. Як у згадані часи змінювалися смаки й уявлення про здорову й нездорову їжу. Зрештою, що саме з гастрономічного та бакалійного арсеналу минувшини безслідно загубилося, а що таки лишилося в нашій сучасній кухні? Загалом ця книжка - не лише дослідження з історії гастрономії Гетьманщини середини XVII–XVIII століть, де на першій же сторінці рецепт «Ляща у щавлевому соусі», але й спроба подивитися крізь неї на ширший контекст епохи. Тобто поглянути на їжу як маркер соціального статусу, заможності, освіченості, культури, моди. Авторський текст доповнюють автентичні старовинні рецепти, адаптовані для приготування в сучасних умовах, а також словник староукраїнської гастрономічної термінології, мір ваги й об’єму.
Софі Бемон. Паризька кулінарна школа. – К.: Книголав, 2024
Насправді ця книжка – не збірка рецептів, а романтична історія, яку варто прочитати саме влітку. Так само, за сюжетом "Паризької кулінарної школи" Софі Бемон, для обох головних героїнь Ґабі Пікабеа й Кейт Еванс, любов до кулінарії є лише приводом, щоб провести чотири тижні в паризькій кулінарній школі Сільві Морел. Кейт переживає розлучення та зраду колишнього чоловіка, а Ґабі, австралійська художниця, намагається подолати творчий блок. "Варто було лише відвести погляд - і червоний шкіряний чохол та весь його вміст зникли. Габі навіть не зауважила злодія. Щоправда, коли він огляне свою здобич, одразу розчарується. Безумовно, чохол мав дорогий вигляд. Таким, власне, і був – подарунок з буремного торішнього періоду. Утім, усе, що в ньому лежало, - це пошарпаний робочий айпад, що не мав жодної цінності для злодіїв, напівпорожній скетчбук з кількома списаними й покресленими сторінками та новий набір олівців, що його подарували семирічні племінниці близнючки. на прощання. Олівці - єдине, за чим Габі шкодувала. Решта речей постійно нагадували про минуле - без них вона точно могла обійтися. Допивши міцну каву, Габі накинула рюкзак на плечі й підвелася. Вокзал Гаргдю-Нор кишів натовпом, який розтікався в різних напрямках | відлунював гучними заплутаними оголошеннями. Уранці, на рейсі Софі Бемон "Євростар" із Лондона, балакучий сусід попередив її, що ця жвава станція недарма має славу "осердя крадіїв", і порадив як слід пильнувати. Габі кивнула радше з увічливості, переконана, що навряд чи зацікавить злодіїв". Слід додати, що життя Сільві теж не ідеальне: хтось переслідує її, залишаючи негативні відгуки й плітки в соціальних мережах та скарги до департаменту охорони здоров’я. Ці та інші інциденти загрожують бізнесу жінки. А симпатичний коханець, схоже, має проблеми із зобов’язаннями… На щастя, у Сільві є доброзичливий, надійний сусід, який всіляко її підтримує та дає слушні поради. Три жінки в подорожі самопізнання, зцілення та надії на майбутнє… Як же перетнуться їхні шляхи? Ця історія наповнена ароматом смачної їжі, сонячним Парижем, привабливими героями, зустрічами, що ведуть до солодких романів, дрібкою інтриги, любов’ю та гумором.
Бі Вілсон. Що ми їмо. Як харчова революція змінює наші життя і світ навколо. – К.: Наш Формат, 2024
Ця книжка шокує, але й водночас запевняє, що в людства є майбутнє. "Що ми їмо. Як харчова революція змінює наші життя і світ навколо" Бі Вілсон – про зміну звичок: відмовитися від культури нетерплячки, повернути обідні години й домашню кухню, а також - розмаїття овочів на столі. Бо справді, чи можна жити одночасно в раю та в пеклі? Виявляється, можна, якщо йдеться про світ сучасної їжі. З одного боку, нашим предкам і не снилося, що їхні нащадки щодня смакуватимуть виноградом, м’ясом, лате чи шматком медовика. А з другого - ми об’їдаємося фабрикатами і снеками, а продукти з поживи перетворюються на отруту. Тож що чекати в майбутньому, якщо зараз ми перебираємо норми цукру в кілька разів? На кому відповідальність: на кожній людині чи на виробниках фастфуду і снеків? Як в Індії діабет став хворобою дітей? Чому в Чилі заборонено ставити мультикових персонажів на пачках пластівців? Як сухарики Flint з ароматом холодцю і хрону стали привидом страв, які раніше їли українці? Пишучи про політику "здорової тарілки", авторка відповідає на провокацій питання, хоча й не пропонує готових рецептів. Вона наводить статистику, роздуми, спостереження, харчові тренди, після яких вам захочеться щонайменше переглянути власний раціон і вдумливо відбирати те, що потрапляє в продуктовий кошик. "Люди в багатих країнах отримують більш ніж досить білка, переважно з м’яса, - дізнаємося ми. - Але частка цього інгредієнта в раціоні, порівняно з вуглеводами і жирами, знизилася. Оскільки продовольча система годує нас дешевими жирами і рафінованими вуглеводами (зокрема цукром), відсоток білків у раціоні впав від 14–15% (що є нормою для людей, які не практикують бодибілдинг) до 12,5% на середньостатистичного американця. Це означає, що білка нам бракує, хоча калорій задосить. Коли в нашій їжі бракує білка, ми намагаємося заповнити нестачу вуглеводами і в результаті переїдаємо". А воно нам, спитаймося, треба? Краще читаймо, чи не так?
Оксана Лущевська. Історії про Леся. Ложечка Тута. – Х.: Ранок, 2025
У цій веселій книжечці розповідається історія, ну дуже знайома багатьом мамам і татам, але, тим не менш, оригінальна . Уявіть собі, що існує така собі казкова Ложечка Тута, яка зазвичай так само ду-у-уже терпляча. І нехай пюре в тарілці дуже смачнюче, та малий Лесь все одно крутить носиком. Знайомо? Тож Ложечка розгублена: як їй нагодувати маленького вередуна? Хай там як (а насправді ще й як!), але ця яскрава та весела книжка відомої української авторки Оксани Лущевської не тільки розважить, але й допоможе батькам знайти підхід до дитини й заохотити маленького гурмана пробувати нову їжу своєю улюбленою ложкою! Варто зазначити, що Оксана Лущевська — авторка понад шести десятків книжок для дітей і підлітків. Її твори вийшли друком і здобули успіх також і за кордоном. Дуже любить собак і бавитися в слова. Катерина Степаніщева — ілюстраторка дитячих книжок і журналів. Дуже любить котів і бавитися з малюнками. Має творчий проєкт My fab story. Тож читайте, роздивляйтеся та вчіться будьте творчими й терплячими у своєму прагненні досягти успіху!
Сесілі Вонґ, Ділан Тьюрас. GASTRO OBSCURA. Найдивовижніші смачні місця планети. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024
За всі часи вважалося, що щедре застілля – найкращий взірець міжнародних стосунків. Тим паче, зараз, коли українці розкидані світом, і це може стати в пригоді. Хоча, справжні гурмани й до того не бідували, і культові "пункти харчування" для найвибагливіших епікурейців могли так само знаходитися у найвіддаленіших місцях планети. Тундра чи пустеля при цьому були далеко не останніми з цього списку. Добиратися кілька днів усіма видами транспорту, включаючи оленів чи верблюдів – ось на що могли зважитися (і зважуються) відчайдухи зі славного гастрономічного племені. У тих закапелках світу чаклують гуру-кухарі, а черга до їхньої лісової хижки, гірської печери чи заполярного хутірця може тягтися з позаминулого року. Не бракує таких місць також у цьому путівнику кулінарними традиціями світу. "GASTRO OBSCURA. Найдивовижніші смачні місця планети" Сесілі Вонґ і Ділана Тьюраса – це захопливий путівник, який пропонує поглянути на світ через кулінарні традиції різних народів. Бо їжа - це більше, ніж смак, це частина культурної спадщини. Тож чи готові ви скуштувати зварене з туману чилійське пиво? Або сардинську пасту "нитки Бога"? Або дізнатися, що їдять борці сумо? І що саме можна випити в барі на антарктичній станції "Академік Вернадський" і чому в Тунісі чай продавали тільки в аптеках і за рецептом? І взагалі - які страви варто спробувати в різних країнах? Варто додати, що із цим "гастрономічним" атласом ви відвідаєте 7 континентів і познайомитеся зі стравами 120 народів.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma