Тінь майбутнього приходить задовго до самого майбутнього.
В пріснопам’ятному СССР надзвичайно популярними були анекдоти. В анекдотах надзвичайно точно відображалась сама сутність есесерівського устрою, сутність «развітого соціалізма», і на таких анекдотах можна запросто вивчати історію СССР.
Ну ось наприклад:
«Токар, простий совєтский роботяга, з почестями і похвальними грамотами пішов на пенсію. І, як годиться, отримав на останок конверт від завода, на якому проішачив усе своє життя. Відкрив за прохідною конверт, а там кругленька сума. Рублів сто, не більше. «За все своє життя я жодного разу не був у ресторані, чогось далі пивного ларка не доходив, – подумав роботяга токар. – Якось не випадало просто так зайти в ресторан і посидіти. А чого б оце зараз, коли я абсолютно вільний, не зайти в ресторан і не посидіти?». Подумав і зайшов. Сів за вільний столик і замовив випивки та закусі на п’ятдесят рублів, а решту – в заначку. Випив, закусив солоним огірочком, осмілів і оглянувся довкола. І побачив неподалік величезний стіл, заставлений випивкою і шикарною закускою, про існування якої токар навіть не здогадувався. А за тим столом сидів кавказець, один-однісінький. Випивав кавказець, закушував різними там мандаринами, слухав легку музику і на нашого токаря поглядав з легкою посмішкою. І поманив кавказець жестом нашого токаря, до свого столу запросив. Випив наш токар ще гранчачок, для сміливості, і таки пішов за стіл кавказця.
- Слухай, – каже токар, – я оце ніяк не втямлю, а де ж ти стільки грошей заробив, аби за таким столом посидіти?
- Брат, – каже кавказець, – та я за таким столом кожен день сиджу. І тричі на день. А звідки в мене гроші?.. Як тобі пояснити… Ти, брат, мабуть токар, передовик, переможець соціалістичного змагання, різні там похвальні листи отримував, вимпели перехідні всякі, навіть прапор заводський тобі поцілувати дозволили?..
- Так, було! – гордо розправив плечі токар.
- А на комуністичні суботники ти ходив? «За того парня» ти працював?
- Так, було! – гордо відказав токар.
- Так от, брат, я і є «Той парень».
Злі язики мололи, що ті анекдоти складали і поширювали в народі кагебісти, що «Там» навіть був спеціальний відділ анекдотичний. Що всі анекдоти спрямовувалися на розділення братніх народів могутнього СССР, бо в них всі ці народи виставлялися тупими і жадібними суб’єктами, і тільки росіяни фігурували в цих анекдотах подільчивими та кмітливими.
І, зазвичай, злі язики наводили такі приклади:
« - Пачаму пшаницу не сеем?
- Дык не растеть!
- Пачаму не растеть?
- Дык не сеем!»
Але злі язики, як правило, далі обгортки нічого не бачать. І не розуміють, що за обгорткою, як правило, відбуваються серйозні психологічні процеси, які, під веселий регіт, капля за каплею відкладають у свідомості кожного громадянина образу. Образу і на владу, яка розповсюджує образливі анекдоти, і на тих, хто підтримує цю владу, яка глумиться над його гідністю. А образа, як правило, має властивість незворотної дії. Образу нічим неможливо задобрити. і нівілювати
І в час «Х» накопичена образа ефектно та ефективно спрацювала!
І знову ж таки під веселий регіт: «Переворотов с трясущимися руками не делают!»
Але в одному злі язики були праві, що анекдоти системно організовувались і спрямовувались в потрібне русло. Бо в якийсь момент «Там» втямили нарешті, що кожне слово в цьому матеріальному світі має силу не тільки прямої дії, але й зворотної.
«Спочатку було Слово». А потім була Дія.
І «Там» запустили нову серію анекдотів. Надзвичайно популярних і, як тоді здавалося, абсолютно нейтральних.
Про Вовочку. Про крутого і кмітливого пацанчика Вовочку, який запросто, одним помахом ноги, руйнує всі замки з піску в дитячій пісочниці.
Але не спрацювало. Було пізно. Накопичена по всьому СССР образа перекрила дорогу танкам на вулицях Москви.
А на один із танків хтось почепив синьо-жовтий прапор.
ПС.
Епопея анекдотів про Вовочку закінчилася вже за часів СНД. І таким досить цікавим анекдотом:
«Дістали батька вибрики Вовочки і він нарешті відважився здати свого крутого синочка в заклад, де його зможуть привести до тями. А через якийсь час вирішив подивитися, чи справилася колонія з його сином. Приїхав. Зайшов у багатоповерховий будинок колонії. Читає напис на першому поверсі: «Исправленные дети». Але Вовочки там не було. Піднімається на другий поверх – «Исправляемые дети». І тут Вовочки нема. Не виявилось Вовочки і на третьому поверсі серед «Неисправимых детей». Піднімається розчарований і пригнічений батько на останній поверх. А там – транспарант з величезними літерами: «ВОВОЧКА!».