Продовжуємо обговорення перспектив та шляхів досягнення довготривалої мети незалежної вільної та європейської української нації.
Чуючи розмови про можливі переговори які створюють у суспільстві очікування та ставлення вже не «якщо» або чому і як, а «коли», треба обов'язково і неодмінно подивитися на ситуацію об'єктивно і в деталях. Щоб випадком не проґавило чогось важливого, щоби не ходити потім по світу в п'ятій еміграції.
Тут можна нагадати, що саму ідею про підготовку ассетів для майбутніх переговорів (як уже щось дане) вперше вставив в український інформаційний простір один із представників ГУР на початку цього року. З нагоди джерела читати і трактувати цей факт важко, але варто записати для історії на випадок якщо події розгорнуться певним чином і в деякому напрямку.
Ще можна нагадати зі статті вище, що реальні шляхи до завершення фази становлення українського національного проекту вичерпуються трьома варіантами:
1. Україна згодом витісняє ворога з більшості своїх територій тa має здатність запобігти майбутнім вторгненням.
2. Україна має можливість стримувати та знищувати ворога доки він не змушений буде піти з внутрішніх причин.
3. Україна вступає до НАТО по лінії розмежування із повним збереженням санкцій та відновлює суверенітет після колапсу злочинної федерації.
Треба ще раз нагадати, що альтернатива їм це Україна без достатніх підстав безпеки перед агресором саме існування якого пов'язане зі знищенням незалежної України. Ну і з стосом папірців у руці, якщо це якось допомагає і нічого не нагадує.
Зрозуміло що перші два варіанти прямо і безпосередньо визначаються можливістю стримувати ворога - на всій українській території і без винятків. Це прямо написано у них. Але як щодо третього? Чи не допоможе він вирішити цю проблему?
Ні: не допоможе. Oдна хвилина роздумів призводить до розуміння, що без вирішення проблеми Донбасу вступ України до НАТО до повного звільнення території залишиться лише у спекуляціях експертів.
Вступ за лінією, добре: aлe, за якою лінією?
За практично щоденних просувань ворога, де пролягає вона, ця магічна лінія?
Забудемо про Донбас? Але від Запоріжжя, не так далеко від лінії зіткнення, лише 50 км до Дніпровської області. Хто якими гарантіями може підтвердити та забезпечити що закінчивши проект на Донбасі, ворог не перекине сили туди, доки в України пов'язані руки "угодою"?
І на Харків. І Суми. І через Білорусь, на Чернігів та Київ? Сьогодні новини з лінії читають в Україні, а за варіантом НАТО в усіх урядах євроатлантичних країн, рахуючи тa перераховуючи населені пункти тa кілометри до Третьої світової. Наскільки це реально?
І звідси випливає важливий і неминучий висновок: ніякі розмови про переговори, і їх кількість aбo частота не замінять досягнутої, фактично та реально, здатності стримувати ворога. Сьогодні це єдина реальнo обґрунтована підстава будь-якого плану захисту та забезпечення незалежності України.
Без вирішення цієї проблеми жоден із варіантів що забезпечують продовження європейського проекту виглядає надійним. Обговорювати та аналізувати, це скільки завгодно: тут меж немає.
Швидких і легких виходів із цієї ситуації може не бути. Проблему Донбасу і з нею, повного стримування ворога доведеться вирішувати - або відмовитися від завершення проєкту забезпеченої незалежності в цій фазі історії.
Ця проблема не може бути вирішена волюнтаристським бажанням, як Україна дізналася рік тому. Але вона має бути вирішена - її не можна уникнути жодними відволікаючими маневрами чи словами. І ми можемо спостерігати, як вона вирішується.
Вісім місяців після втручання та реорганізації військового керівництва: мають бути результати у досягненні ключової мети. Мобілізація; викорінення совкових методів тa стилів, особливо в армії; чесне і відкрите керівництво; викорінення корупції - все це вже не слова, а результати, видимі тa практичні.
Сподіваюся, всі це розуміють.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma