Історію України зазвичай починають вивчати з легендарних часів Київської Русі. А що було до Київської Русі? Не виникла ж Київська Русь, як держава на порожньому місці і водночас. Якийсь народ чи народи проживали ж на цій землі, займалися господарством і боронили свою свободу, своє право проживати на цій землі від пришельців. Тоді хто вони, наші далекі пращури? Як жили, як впорядковували землю і чим ще займалися, крім землеробства, тобто, як будували свою культуру?
І саме це питання поставив перед собою легендарний Нестор в трагічні часи, коли Русь розвалювалась на клапті від накопичених внутрішніх проблем, від недосконалої адміністративної системи і під зростаючими ударами зовнішніх сил, агресивних степових кочівників. Нестор у своєму літописному трактаті виклав все, що йому було відомо про народження Києва та Київської Русі і ці відомості століттями передавалися новим поколінням в незмінному вигляді. А вже в новітньому суспільстві, коли зародились і розвинулись археологія, палеонтологія, лінгвістика і порівняльний історичний аналіз, тобто, коли з’явилася новітня методика історичних досліджень, тоді з'явилася і можливість заглянути вглиб тисячоліть і розгорнути перед сучасним читачем грандіозні сторінки історії нашої України.
Отже, спираючись на новітні наукові розробки визнаних фахівців-істориків, проведемо власне дослідження стародавньої історії України, поринемо в глибини тисячоліть.
В основі нашого історичного дослідження є пошук відповіді на одне дуже просте питання: чому чітко виписаний візантійським істориком Левом Диаконом портрет великого київського князя Святослава на всі сто відсотків співпадає із зображеннями відомих нам особистостей часів запорозького козацтва? Адже Святослава і його воїнів відділяє від козацтва прірва часу, глибиною у п’ять століть! …І саме на це питання ми чомусь не знаходимо відповіді в дослідженнях історії Київської Русі.
Далі нас очікує ще одне надзвичайно цікаве питання, яке активно розробляли російські історики Ключевський та Греков, і яке не менш активно уникав батько гіпотези «колиски трьох братніх народів» Рибаков: Славія, Артанія та Куявія – це легенда, чи реальний і певний період в розвитку історії України?
Пошук відповіді на питання «А що було до Київської Русі?» зніме величезну кількість білих плям з древньої історії нашої Батьківщини, відкриє несподівані, трагічні і водночас яскраві її сторінки!
І головне те, що у своїх дослідженнях, з певною, і виправданою, метою будемо використовувати переважно ті матеріали, які були детально опрацьовані науковцями часів Російської імперії (включно з періодом сумнозвісного СССР). Там є дуже багато несподіванок.
Отже, про Святослава.
«После утверждения мирного договора Сфендослав попросил у императора позволения встретиться с ним для беседы. Государь не уклонился и, покрытый вызолоченными доспехами, подъехал верхом к берегу Истра, ведя за собою многочисленный отряд сверкавших золотом вооруженных всадников. Показался и Сфендослав, приплывший по реке на скифской ладье; он сидел на веслах и греб вместе с его приближенными, ничем не отличаясь от них. Вот какова была его наружность: умеренного роста, не слишком высокого и не очень низкого, с мохнатыми бровями и светло-синими глазами, курносый, безбородый, с густыми, чрезмерно длинными волосами над верхней губой. Голова у него была совершенно голая, но с одной стороны ее свисал клок волос – признак знатности рода; крепкий затылок, широкая грудь и все другие части тела вполне соразмерные, но выглядел он угрюмым и диким. В одно ухо у него была вдета золотая серьга; она была украшена карбункулом, обрамленным двумя жемчужинами. Одеяние его было белым и отличалось от одежды его приближенных только чистотой…». (Лев Диакон «История», АН СССР «Наука», Москва, 1988)
Описуючи зустріч під Доростолом візантійського імператора Іоана Цимисхія і великого князя київського Святослава, візантійський історик звернув увагу на зовнішній вигляд київського князя, наголошуючи на простоті його одягу, а з прикрас відзначив тільки золоту сережку. Добре вибрите підборіддя і пишні вуса. Добре вибрита голова і «оселедець». На цих ознаках князя-воїна ми акцентуємо особливу увагу, бо впродовж тисячоліть практично у всіх народів наявність розкішної бороди була ознакою чоловічої сили і мужності, а її відсутність трактувалася цими народами однозначно. І тільки представники однієї цивілізації ніколи (підкреслюю – ніколи впродовж всієї своєї історії) не носили бороди – носії цивілізації Incognita.
Д.І. Яворницький, досліджуючи походження степових лицарів-низовиків, зафіксував, що історично відомими в Україні козаки стали з 1471 року, коли Київське князівство було перетворене у воєводство Великого Князівства Литовського. Під терміном «козак» однозначно розуміється «професійний воїн». Зовнішній вид низовика в точності відповідав портретові великого князя Святослава, поданого візантійським істориком. Але встановити зв'язок між козаками і воїнами князя Святослава заважав час, об'ємом у п'ять століть!
І тільки у двадцятому столітті історикам допомогли повідомлення археологів, які прослідкували швидке відновлення культури доскіфського періоду, яке почалося з ІІ ст. н.е., тобто, одразу ж після того, як сармати вибили скіфів з Причорноморських степів, які панували там впродовж п’яти століть. А якою була культура доскіфського періоду? Кімерійська! Отже, п'ять століть не згладжують історичну (і генетичну) пам'ять організованої цивілізації.
І все стало на свої місця: Козацька доба – Київська Русь – кімерійці. Саме кіммерійська культура була останньою перед навалою рудобородих скіфів.
Але! Кіммерійська культура є продовженням і спадкоємницею більш древніх культур, одна з яких – середньостогівська…
І кілька цитат, з яких і розгортатиметься сюжет про стародавню історію України.
«Весьма добросовестный и компетентный арабский историк-географ в своих «Золотых Лугах» рассказывает о том, что одно из славянских племен некогда господствовало над другими славянами. У этого племени был верховный царь Маджак, которому повиновались все прочие цари. Потом это политическое образование распалось вследствие внутренних раздоров, и каждое племя выбрало себе отдельного царя. Господствовавшее некогда славянское племя Масуди называет волынянами…» ([2]стр.442)
«Следующее известие падает на более позднее время. Оно принадлежит арабскому географу Джайхани… Он сообщает, что в восточноевропейской равнине существовали три славянских союза, у каждого из коих был свой царь. Один из этих союзов – Куявия с городом Куява. Союз этот вел торговлю с соседними народами и допускал на свою территорию иноземных купцов; другой – Славия, а третий – Артания, лежавшая поблизости к «Хозару»; эта последняя – воинственная страна, не допускавшая к себе иноземцев, сумевшая наложить дань на пограничные области Рума (Византии)…» ([3]стр.443)
«Русь, которую летописец иногда неправильно (в летописи этот вопрос чрезвычайно запутан) отождествляет с варягами, до сих пор является предметом исканий историков.
О каком-то «русском» центре, как мы уже видели, говорит араб Джайхани. Его цитируют более поздние арабские писатели, у одного из которых, Ибн-Русте, мы имеем очень интересное указание: "Что касается до Русии, то находится она на острове, окруженном озером. Остров этот, на котором живут они (русь), занимает пространство трех дней пути; покрыт он лесами и болотами, нездоров он и сыр до того, что стоит ступить ногою на землю, и она уже трясется по причине обилия в ней воды. Они имеют царя, который зовется хакан-Рус. Они производят набеги на славян, подъезжают к ним на кораблях, высаживаются, забирают их в плен, отвозят в Хазран и Булгар и продают там". Этот древнейший арабский источник, знающий русь, отличает русь от славян…»([2]стр.446)
«Памятники поднепровского художественного ремесла VІ – VІІ веков многочисленны и интересны. Материалами для изделий служили преимущественно бронза и серебро.
В художественном отношении особенно интересны и показательны литые изделия с изображением человека… Бросается в глаза костюм: рубаха с длинными рукавами, штаны до щиколоток. На груди рубаха имеет широкую вышивку, доходящую до пояса. Вышивка имеется и на рукавах. Такая одежда характерна для всего населения Поднепровья на протяжении многих столетий…» ([2]стр.380)
Література:
1. «История Украинской ССР» т. 1, Киев 1981
2. Б. Д. Греков «Киевская Русь», Москва, «Госполитиздат» 1953
3. Лев Диакон «История», Москва, «Наука», 1988
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma