Я планував написати дві статті: одну про підсумки саміту і про майбутній, вочевидь, вирішальний період протистояння за свободу та незалежність України. Але про саміт написано вже багато, може занадто багато, тож спробуємо поєднати їх в одну.
Ми почнемо з опису об'єктивних характеристик нашого світу і його стану сьогодні які стали відомі, зокрема, й завдяки саміту.
- Сто дев'яносто сім держав - членів Організації Об'єднаних Націй підписали її Статут, який дуже чітко, їхньою мовою, говорить про неприпустимість та заборону застосування сили та агресії у відносинах між державами (197).
- Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року підтримали 141 держав-членів організації (141).
- Через два з невеликим роки наступний і досить обмежений крок до дотримання цих правил зіткнувшись з безпрецедентною в сучасному світі агресією підтримали 78 чи то 77 держав-членів ООН (78).
Рахунок, ще не кінцевий: 78 до 197. Ось, прямо перед нашими очима: відстань між великими, красивими словами та нашою волею та зобов'язанням жити відповідно до них і втілювати їх у життя. Звісно, тут нічого нового: але корисно знати тa пам'ятати. Дещо нагадує – українські реформи, може? Але лише до слова.
Ще один найважливіший зовнішній фактор: у найближчі 1-3 місяці-півроку відбудуться вибори в країнах, які є ключовими партнерами України: Великій Британії, Франції та США. Світ, який прийде може суттєво відрізнятися від сьогоднішнього i вікно для цих можливих змін скоротилося до лічених місяців: шість, максимум - сім.
Далі: очевидною метою ворога є захопити якнайбільше української території до того критичного моменту наприкінці року, коли він сподівається отримати позитивні для нього результати. Відтягувати та затримувати, це ключові для нього питання. Тому часу на будь-які затримки, посилання – очікування просто немає. Вони працюють: прямо тa безпосередньо, на користь ворога.
Зрештою: з огляду на реальність військового протистояння вже неможливо не помітити що ситуація не розвивається на користь України. Різні причини було перераховано, але на очах у світу включно з глобальним Півднем: повзуче, схоже на нестримне, просування агресора в Україну - не з неї. Кожні три-чотири тижні ми чуємо та читаємо про здачу нових позицій: це вже стало патерном або традицією? Чотири місяці тому, політична влада України грубо втрутилася у військове керівництво затіявши масивну чистку. Результат, яким він бачиться світу і глобальному Півдню сьогодні: просування ворога прискорилося. Сьогодні здаються ті незначні досягнення недостатність яких була, якщо вірити словам, причиною втручання. "Чекаємо на нови результати"? Така об'єктивна ситуація, очевидно, не сприяє підвищенню довіри до успіху самітів.
На такому об'єктивному тлі, наголошую: нa сьогодні встає, не може не постати питання: чого, яких реальних результатів можна очікувати в наступний: дуже короткий, як було зазначено період, для України та проекту її незалежності та довготривалої безпеки? Зoкрема, від самітiв, як хочеться сподіватися, важливої частини цього проекту?
Для початку відповіді може варто відсіяти неіснуючі, неможливі речі. Такі, наприклад, як: "дипломатичний шлях до справедливого миру на основах Хартії Об'єднаних Націй".
Ні: неможливо. Тільки химерний, абсурдний набір слів. Для успіху дипломатії (очевидно) потрібні сторони які розділяють певні спільні принципи. ЄС і США можуть намічати дипломатичний шлях. Тут, у цьому випадку таких сторон просто немає. Не існує в реальності ніяких спільних основ aбo принципів. Агресія: це протилежність статуту і жодні дипломатичні слова не можуть з'єднати полярні протилежностi.
Дипломатичного шляху що веде до перемоги України як основи стабільного миру та довгострокової безпеки сьогодні просто не існує в реальності. Навіщо, з якою метою для України піднімається цей словесний фантом у критичний період протистояння, незрозуміло.
Якщо не дипломатія, то про що може йтися, реально тa в реальності? На саміті прослизнув вислів "примусити Росію" до виконання статуту. На відміну від дипломатії яка просто, фактично та об'єктивно неможлива зараз цей напрямок може мати реальні результати, але знову ж таки: "може" не означає "отримані", це можливість, а не реальність.
Але якщо така можливість існує та обговорювалася реально, то ми її побачимо. Часу залишилося мало, це ні для кого не секрет. Якщо "примус" - це не тільки слова, а й реальність, то вже найближчими тижнями ми побачимо конкретні, фізичні результати: нові, нищівні санкції які виснажують економічні можливості ворога вести злочинну війну. Вони або будуть, або ні: розповісти словами тут нічого не можна. Тільки результати.
Лише за кілька тижнів ми побачимо наскільки реальними були розмови про дипломатію та примус. Ні місця ні часу для порожніх розмов просто не залишилося. Хто не розуміє?
У наступні місяці: їх залишилося раз-два-три-чотири- може п'ять, ми можемо побачити реальні результати на полях та лініях протистояння. Якщо так, то можливо втручання було виправдано. І знову розповісти словами тут нічого неможливо: тільки побачити в реальності.
Можливо, що за словами стоїть якийсь глибокий задум: відкидати таку можливість сьогодні підстав немає. Добре: якщо так, то ми побачимо його результати в реальності. Жодних слів вистачить щоби створити нову реальність.
Але чого українське суспільство ніяк не може допустити це якщо через п'ять місяців, не такий вже далекий термін залишитися із відром красивих слів, надій та обіцянок і без реальних та конкретних результатів. Це було б майже повне повернення по колу. Думаю, всі або майже в Україні це розуміють.
Відсутність реальних результатів на лініях протистояння зробилo би проведення другого саміту безглуздим; комічним та абсурдним; й зміцнилo би можливість відриву влади України від реальності яку вже не можна просто відкинути. Якщо дотримуватися цієї логіки то аванси другого саміту тягнуть за собою впевненість у досягненні реальних і серйозних результатів у критичний період до кінця цього року. Така впевненість хороша якщо вона ґрунтується на реальних основах та досвіді виконання планів та завдань. Таких підстав сьогодні не проглядається. Але ми все побачимо. Замінити реальність словами не вдасться: це зрозуміло.
Тепер про ризики: вони тeж цілком реальні.
Дивіться, ми спробували, ось. Але "геополітична ситуація змінилася". Значить треба...
Розподіл реальності: десь йде повільна війна, переважно в один бік. А в іншій реальності кипить робота зустрічі, засідання у секціях та дипломатичний шлях упродовж місяців. Вони йдуть паралельно і жодного разу не перетинаються, як у якомусь викривленому просторі. Поки щось не здасть. Що й де?
Нічого з цього не вигадано мною: все було висловлено, іноді й не раз і не два. Совок ще не пішов остаточно і назавжди з України, тож він ще може повернутися.
І звідси випливає кілька важливих для просування та результату проекту незалежної, вільної європейської України, висновків:
Перше: протягом цього періоду, "вікна реальності" ми дізнаємося реальну ціну та значимість усіх дій, поданих обіцянок, претензій, тoщо. За збігом обставин або рішенням Часу він є обмеженим: відтягнути aбo розтягнути словами тут нічого не вийде.
Друге, суспільству України належить прийняти ключове рішення для проекту та її майбутнього: продовжувати проект за будь-яких зовнішніх факторів; або погодитись відкласти його на невизначений час, як завжди.
Це вибір та рішення; готових, нав'язних варіантів тут бути не може, але:
Цей вибір і це рішення належить Україні, її народу і громадянам: його не можуть зробити за неї якісь зелено-сірі тіні, "бо це найкраще що ми можемо мати", або "нічого іншого нам не залишається" тощо.
Суспільство має розуміти це ясно; рішення має бути готове протягом та за результатами "вікна".
Якщо суспільство ухвалить рішення продовжувати проект та боротьбу за будь-яких зовнішніх обставин, ніхто і ніщо не може стояти на його шляху, шляху до сильної та незалежної України.
Місця і часу для совка в цих умовах не залишається. Кожна частка і дещиця совка: це подарунок та фора ворогові.
Кожен день "вікна" для підготовки ресурсів, щоб стояти за будь-яких зовнішніх обставин, якщо таке рішення буде ухвалено Україною, має йти за два або три. Їх залишилося чи то сто вісімдесят, або, в кращому випадку, близько двохсот. За цей час потрібно зробити роботу одного-двох років.
Такі прогнози та висновки. Сім місяців; і зворотний відлік пішов.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma