Ніколи не думав, що новорічне відеозвернення до громадян можна публікувати в середині серпня. Але саме так виглядає останній виступ Федорова — не як політична позиція, а як жалюгідна спроба врятувати обличчя після того, як його викинули з системи, в якій він сім років мовчки сидів, отримував посади, бюджети й вплив. І тепер, коли його “попросили”, він раптом “прозрів” і згадав про корупцію, проблеми та вибори. Серйозно?
Роками він бачив усе зсередини — і мовчав. Бо було зручно, вигідно й тепло. А тепер, опинившись на узбіччі, вирішив перетворити особисту образу на “велику політичну заяву”. Це не сміливість. Це істерика скривдженого експосадовця, якому більше нічого втрачати.
І оце “нова опозиція” — не про суспільство, не про країну, не про армію. Справжня опозиція під час війни мала б говорити про підтримку фронту, про ветеранів, про економіку, про справедливість. А тут — лише особистий конфлікт двох людей, які сім років ділили владу, а тепер не поділили. І замість чесного зізнання “мене викинули, і я образився” він ліпить із цього політичну платформу.
Найнебезпечніше — тема виборів під час війни. Він що, серйозно? Це гра, від якої виграє лише росія. Мільйони українців за кордоном, військові на передовій без можливості повноцінно голосувати, окуповані території, безпекові ризики — усе це робить ідею виборів зараз не демократією, а підіграванням ворогу. Коли “нові опозиціонери” починають розхитувати цю тему без жодного плану безпеки, легітимності чи представництва — це не політика. Це хаос, який кремль прийме з вдячністю.
Але найогидніше — подвійна мораль. Якщо корупція була “настільки видимою”, то чому він мовчав сім років? Чому не пішов раніше? Чому не подав у відставку, не вдарив кулаком по столу? Де були ці одкровення, коли він мав повноваження, доступи й бюджети? Відповідь проста: бо це було йому вигідно. А тепер він намагається продати свою образу як чесноту.
При цьому двері для “повернення” він не зачиняє. Це не принциповість. Це розрахунок: раптом ще покличуть назад. Тому його “опозиційність” виглядає фальшивкою. Це не боротьба. Це торг.
Федоров не показує “накопичення складнощів у держмеханізмі”, які він нібито довів у правоохоронних органах та судах. Він показує лише гнилість окремих “своїх”, готових розхитати човен заради власних амбіцій. І це поки не можна називати політикою. Це цинізм невдоволеного експосадовця.
Усе зведено до інтелігентних, але розмитих гасел. Немає конкретики, прізвищ, пропозицій. Хто саме винен? Хто виправить? Який орган відповідальний? Кожен слухач для зручності може підставити своє ім’я. Ворог, про якого ми чули понад двадцять років, знову той самий — “система”. Без обличчя, без прізвищ, без відповідальних.
Таке відчуття, що людина сім років жила в кабінеті з кондиціонером, а тепер вийшла на вулицю і здивувалася, що там зима. Інтерв’ю, до речі, вийшло саме тоді, коли двері в кабінет остаточно зачинилися — того самого дня, коли президент вніс до Ради подання на нового міністра оборони. Тобто це не “прозріння”, а реакція на зачинені двері.
Післясмак цього виступу звучить неприємно: “Я є, я можу нашкодити”. Це не боротьба за країну. Це торг за місце під сонцем.
І хоча повага до того, що він робив раніше, залишається, як і його право вчитися на помилках, — політикою це назвати не можна. Це лише цинізм людини, яка вперше за сім років побачила світ за межами свого кабінету.©
Вибачте за релігійний сюжет, але не втримався.
Дякую за увагу!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma