У цих книжках виють сирени і летять ракети, але й живе паралельний Київ та не менш загадковий Львів, де оживають легенди, і кохання, сильніше за долю, здатне здолати не те що воєнне лихоліття, але навіть давнє чаклунство.
Павло Маслак. Крок. Крук. Крик. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2023
У цій книжці з химерними сюжетами майже всі герої – звичайні люди, здебільшого кияни, але рефлексія – це те, що дозволяє їм щодня потрапляти в сюрреалістичні історії, які роблять зі звичних міських оповідок розкішні урбаністичні новели. А якщо зважити, що дія в реальності відбувається у воєнному Києві з повітряними тривогами і відключеннями світла, то актуальність такого чтива у наш час ментальних розладів і душевного дискомфорту зростає до терапевтичних небес. Отже, «Дивні оповідки опівночі», які відкривають книгу Павла Маслака «Крок. Крук. Крик» - це майже посібник сучасного містянина, який прагне вижити у нашому трагічному сьогоденні, щоразу пірнаючи у паралельний світ, в який, виявляється, можна потрапити, їдучи Києвом на звичайному трамваї. «Зненацька мене озорила дещо чудернацька ідея, - міркує герой однієї з оповідок. - А якщо я заснув там неспроста — а, так би мовити, «просторово» потрапив у сон? Чому ні? Припустімо, саме там, у тій місцині, знаходиться «територія мого сновиддя», і коли я перетинаю певну межу, то автоматично потрапляю в сон… Ця теорія здалася мені вельми привабливою. Завтра треба буде спробувати поїхати тим самим трамвайним маршрутом і подивитися, що станеться. Якщо я знову «в’їду» в своє сновидіння, то вже там і продовжу цей експеримент: вивчу тамтешню територію з її межами».
Крім містичних відкриттів у книжці Маслака, куди входить, крім згаданих оповідок, ще чимало текстового багатства, трапляється також майже фентезійна езотерика в «Умовних текстах» та несподівано – поетичні переклади та переспіви. Зокрема з Едгара Аллана По, Еміля Верхарна, Війона, Борхеса і навіть Ніцше. Відбір, як бачимо, нетрадиційний, але тим цікавіший для нечастої та завжди успішної практики нашого перекладацького сьогодення. З якого, додамо, в народній памяті лишається одним-один дідівський двотомник «Сузір’я французької поезії».
Хай там як, але збірка «опівнічних» текстів Павла Маслака гідна пильної уваги любителів уважливого читання, психологічного реверсу, філософської розкоші та, безперечно, сучасних ноу-хау в галузі чудових обивательських практик: «Взагалі ранок склався тривожно, одначе не тому, що повітряна тривога пролунала за сніданком. «Симон Григорович не припинив їсти вівсяну кашу з дрібними клаптиками вареної ковбаси, навіть не відсунувся від вікна. «Ну йобне - так йобне», - вже звично подумав він і одсьорбнув із чашки насиченого чаю з лимоном».
Дара Корній. Гонихмарник. – Х.: Ранок, 2024
За сюжетом, у місті, що пахне кавою і дощами, зустрічаються двоє. Зеленокоса студентка Аліна в сучасному Львові, яка натрапляє на таємничого незнайомця, теж студента - красеня, якого прозивають Кажаном за любов до чорного одягу, який що легко закохує в себе дівчат. Весела вдача, багато друзів — він свій у будь-якому товаристві. А ще він… розуміє мову неба, повеліває хмарами й дощами! І ніхто з його друзів і подруг не знає, шо він - дводушник-гонихмарник. «А тепер послухай ше одне, - каже бабуся нашій героїні. - Гонихмарники - вони перемінливі, дитинойко, часто перелюбствують. Вони живляці жагою, хіттю - без неї не годні жити. Градобур висмоктує з жінки всю любов, до крихти. І коли вже не залишаїцці ні йоти світла, знаходить другу офіру. Ним правує хіть, но не коханнє. Благаю, не закохайсі в нього. Не хочу, шоб давалась мені клєтву, яку не зможеш втримати. Не тре, але пообіцяй, дитинойко, шо кріпко подумаєш. І ше нігди не скидай з себе мого оберега. Чуєш? Нігди». Але й наша зеленокоса красуня, як виявляється, яка ще й талановита художниця – теж з роду непро́стих. «Аліна любила вдаватись до провокацій. Це означало бути недосконалою для світу, потайною - для однолітків та незрозумілою - для батьків. Навіть у рідній художній академії серед диваків, якими вважає цей світ майже всіх художників, вона залишалася дивовижею, білою вороною. Ні - чорною вороною серед білих ворон. Їй подобалося дратувати незнайомих людей, дражнити батьків та знайомих. Ходити по лезу бритви, робити речі, завше на грані…» Утім, ця історія не тільки про кохання. Тут переплелися терпка містика, прадавні вірування, стара магія гір, поліські легенди, призабуте прокляття характерника… та наша реальність, в якій покровитель міста святий Юрій, любитель гарбузового насіння й прогулянок дахами, переконаний: кохання сильніше за долю! Тож ця книжка не лише про любов, про боротьбу добра зі злом, але ще й про справжню українську магію.
Ілюстрація: Raceanu Mihai Adrian
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma