Саме у цей день моє життя, як і життя тисячі українців перевернулось назавджи. Все, що я пам’ятаю із того дня - дзвінки, повідомлення, дзвінки, дзвінки, дзівінки. Кожна хвилинка коштувала тих 50 грн у роумінгу. 

У кінці дня в голові була едина думка: “Чому я не вдома? Навіщо ми поїхали на відпочинок?”. Доволі лячно, адже це буквально едине, про що я була взмозі думати. 

Моя подруга - клінічна психологиня та онерка HR-агенції - Ірина Іллєнко виклала пост про синдром вцілілого. Тоді вперше я “познайомилась” із цим поняттям та дійсно змогла проаналізувати що відбувається зі мною. 

Тож, я вирішила розпочати блог, де зможу ділитись тим, що таке це нове та незрозуміле, як воно впливає на нас, на український народ. А ще тут я буду поширювати лайфхаками як це все ж таки побороти цей синдром із користю для України. 

Сьогодні я хочу поділитись двома порадами, якими користуюсь сама та які мені дала моя психологиня. 

 

Перша порада: Зробіть “вдих-видих” - ви вижили. 

Так, ви - живі, і, повірте, навіть не на рідній землі зможете допомогти ефективніше, ніж думаете. 

 

Друга порада: Відпустіть ситуацію 

Ні, війна ще не закінчилась, новини, на жаль, не закінчуються також. Але поставте собі запитання: що зараз я можу зробити? І, повірте, перше, що спаде на думку - зупинитись, заспокоїтись та відпустити ситуацію того, що ви не чуете ракет. 

 

Найкращі рішення приходять до тих, хто може контролювати свої емоції та направляти енегрію на допомогою країні. 

 

Все буде Україна!
Спишемось!

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma