Занурюючись в дослідження історичних процесів, які проходили на території України, перше, що спадає на думку – це мотивація цих процесів. Що саме спонукало древні суспільства до тих чи інших дій?
Зрозуміло, що природа людини за допомогою найпростішого набору інстинктів примушує її до збереження і продовження виду. Інстинкт збереження виду формує у свідомості кожної людини сталу систему поглядів на спосіб життя в довколишньому світі і спонукає людину або чинити опір змінам, які постійно відбуваються у зовнішньому середовищі (ніч – день, зливи – засуха, зима – літо, землетруси, виверження вулканів, тощо), або ж пристосовуватися до них. Інстинкт продовження виду спонукає до розширення простору, в якому людина може комфортно проживати зі своїми нащадками. Комфорт або забезпечується ресурсами довколишнього середовища, або ж людина створює ці ресурси сама, власними руками. І найважливіші ресурси для комфортного життя людини – це їжа та вода, які дають життєву енергію, і одяг, яким людина захищає своє тіло від шкідливих впливів зовнішнього середовища.
Але що може регулювати ресурси у зовнішньому середовищі? В першу чергу – це клімат. Саме клімат створює умови для розвитку рослинного світу і проживання в ньому різноманітних видів тварин, що було найпершим ресурсом для древнього суспільства людей. А що найбільше впливає на клімат? Географічний ландшафт – гори, низини, ріки, озера, моря, ліс, степ, тундра.
Клімат на просторах України в період раннього палеоліту (400 – 300 тисяч років тому) був теплим і досить вологим, сприятливим для розповсюдження рослинного світу помірних широт. Представницьким був і тваринний світ тих часів: бізони, гігантські олені, антилопи, древні слони і носороги, леви, гієни, ведмеді і вовки. І в цьому світі проживали древні люди – палеоантропи (неандертальці), які використовували хоч і примітивне знаряддя, але досить ефективне для полювання, і вміли користуватися вогнем. Стоянки древніх людей археологи зареєстрували неподалік від Кам'янець-Подільського, в басейні ріки Свинолужка Житомирської області і в Закарпатті.
Отже, спосіб життя найдревніших людських суспільств повною мірою залежав від географії зовнішнього середовища, в якому добуваються всі необхідні ресурси. І якщо географія, а звідси і клімат, не змінюється, то суспільство людей, навчившись відновлювати найпростіші ресурси, постійно розвиватиметься у просторі та часі. Та проблема в тому, що на нашій планеті трапляються повені, засухи, урагани, зміни русел річок, землетруси, виверження вулканів…
Земля – мінлива планета. Впродовж своєї історії Земля не раз докорінно змінювала свій географічний ландшафт і ті обриси материків, які ми бачимо сьогодні, не є останнім фото нашої планети.[2]
Рух тектонічних плит змінює обриси материків. Плити, зіштовхуючись, спаюються в гігантські континенти, піднімаючи, при цьому, по межі контакту могутні гірські масиви, такі як Альпи, Гімалаї, Анди, Кавказ, Карпати. І водночас в цьому процесі утворюються западини, як Дніпровсько-Донецька чи Причорноморська.
Плити рухаються постійно, а тому, крім землетрусів, відбуваються і постійні зміни географічного ландшафту. На території України просідає Дніпровсько-донецька западина, Український щит навпаки, постійно і невпинно піднімається над рівнем моря. Зміни відбуваються і в надрах земної кори. Внаслідок руху перекриваються одні виходи підземних вод на поверхню землі, а відкриваються інші, що може спровокувати не тільки зникнення чи появу джерел, які живлять річки та озера, але й регулює об’єм води в морях.
Завдяки переміщенню тектонічних плит практично повністю оновилося океанічне дно. За невеликим винятком. І цей невеликий виняток зберіг до сьогодні осколок древнього океану Тетіс, що своїми водами омивав береги Пангеї і був, як стверджують сучасні геофізики, заповнений у своїх глибинах сірководнем. Так от, саме Чорне море і є тим реліктом, осколком древнього Тетісу. [7]
Не останню роль у формуванні географії материків відіграє ерозія, вітрова та водна. Вітрова ерозія за мільйони років згладила такі найдревніші потужні гірські масиви, як Карпати, Кримські гори чи Донецький кряж. Вітрова ерозія висушує озера і перетворює їх у пустелю, якщо вони втрачають джерела постійного поповнення водними ресурсами і сьогодні ми можемо спостерігати, як таким чином тихо помирає Аральське море. Водна ерозія змінює не тільки берегову лінію материків. Річки активно підмивають береги і змінюють русла, або ж промивають нові, додаткові, і тим само утворюють острів чи систему островів.
Та чи не найбільших змін географія ландшафту континентів зазнавала від льодовиків, що періодично насувалися з Північного океану на Європейський континент. Приблизно двісті п’ятдесят тисяч років тому Євразійський континент та Північну Америку накрив потужний льодовик, який отримав назву Дніпровський.
Рухаючись Придніпровською низовиною на південь, льодовик утворив своєрідні морени напору, один з яких – Мошногорський мис в районі Черкас – піднявся на висоту до 90 метрів, перекривши собою долину Дніпра. Після відходу льодовика Мошногорський мис перекрив водотік Дніпру і утворив гігантське озеро. Звідси Славутич розгалужувався на два рукава, Західний та Східний, охоплюючи ними величезний острів, покраяний численими річками. Можливо, саме про цей острів і згадували і в літописах арабські географи та історики VII - ІХ ст. н. е., описуючи зі слів мандрівників та купців землі на захід від Булгарії (що на Волзі).
Основний, Західний рукав, проходив по древньому, тисячолітньому ложу в кристалічних породах через Дніпровсько-Бугський водорозділ і далі на південь руслом сучасного Південного Буга. А Південний Буг був притокою Дніпра.
Можливо, саме тому, Геродот і не згадує про знамениті Дніпровські пороги, хоч і подорожував Борисфеном від Ольвії...
З часом лівий край моренового валу, який складений із м'яких порід був розмитий водою і потужний потік хлинув у долину, промиваючи собі нове русло. «Ця катастрофа, що змінила русло ріки, очевидно сталася в середині першого тисячоліття, між часом правління Клавдія Птолемея (ІІ століття н.е.), за даними якого Борисфен лежить західніше Ольвії, і Костянтина Багрянородного (Х століття н.е.), який першим згадує пороги, що лежать в сучасному руслі Дніпра. Можливо, слова Ярославни «О Дніпре-Славутичу! Ти пробив кам'яні гори крізь землю половецьку», являються в народній пам'яті відголоском вищеописаної вражаючої події».[6]
М'який помірний клімат панував територією України і в міжльодовиковий період середнього палеоліту (100 – 40 тисяч років тому). В цей час тут розкинулись безкраї степи, помережені змішаними лісами, на яких випасались величезні стада диких коней, бізонів, сайгаків. Саме величезний ресурс промислових тварин спровокував міграцію древніх людей, палеоантропів, із Західної Європи через Карпати і з Передньої Азії через Кавказ. В розряд дичини для палеоантропів-неандертальців потрапляли і леви, ведмеді, і вовки з лисицями. Цей час знаменувався і вдосконаленням засобів полювання. Крім важкої довбні і загостреної палиці древня людина оволоділа і своєрідним дротиком, легким списом для метання, із кременевим наконечником. Крім того, неандертальці почали споруджувати й наземні житла, схожі на яранги північних народів.
Майже 40 тисяч років тому – пізній палеоліт – почався останній, В’юрмський, льодовиковий період з різкою зміною географічного ландшафту та кліматичних зон на всіх континентах. Крім континентального льодовика, що захопив північні широти, величезні гірські масиви Євразії скували гірські льодовики, в тому числі й Карпати. Льодовик сформував клімат не тільки в Азії, але й в Африці. І саме в цей час Сахара була не суворою пустелею, а квітучою саванною.
Стрімке пониження рівня води світового океану (за різними даними – від 10 до 150 метрів) підняло з його надр величезні масиви суші. З'явились сотні нових островів, а прибережні острови з'єдналися з сушею і утворили нову континентальну лінію. Іншу берегову лінію на той час мало й північне Причорномор'я. Одеської та Каркінітської заток не існувало, а гирлом Славути був Ягорлицький лиман, який і намив за тисячоліття Тендерівську косу.
Холодна тундра просунулась впритул до сучасної степової зони України, відтіснивши хвойні ліси аж на Причорноморське узбережжя, клімат якого пом’якшувався тепловою енергією моря. Холодні степові простори між тундрою та морським узбережжям освоїли стада мамонтів, північних оленів та шерстистих носорогів.
Ще в 60-ті роки 20-го століття Азов був відомий лишень як велике прісноводне озеро, а Лев Диякон, візантійський історик 10-го століття н.е., називав Азовське море не інакше, як Меотійською затокою. Мілетці, засновуючи свої колонії в Причорномор'ї дві з половиною тисячі років тому, називали його Меотійським болотом. В часи ж В’юрмського льодовика Азовського моря не існувало взагалі. А Керченська протока була гирлом потужного водотоку - це Манич-Керченська протока, яка протікала низиною майбутнього Азову і з’єднувала потужний Пракаспійський басейн з осколком древнього Тетісу. І добре відома сьогодні річка Сіверський Донець впадала не в Дон, а саме в Манич-Керченську протоку.
Приблизно 40 тисяч років тому з історичної арени зникає цивілізація палеоантропів-неандертальців і починаються активні міграції великих колективів кроманьйонців. Неоантропи-кроманьйонці поступово заселяють простори Європейського континенту, а окремі гурти просуваються аж до Північного Льодовитого океану. Причину, яка підштовхнула людей до таких небезпечних мандрівок у надзвичайно складних кліматичних умовах, науковці пояснити не можуть.
20 тисяч років тому неоантропи вже полювали мамонтів і на території сучасної України. Одну із стоянок стародавніх мисливців досліджено у знаменитому на весь світ Межиріччі, що на Канівщині. Тут розкопали кругле в плані житло, споруджене з кісток тварин, а перед входом археологи знайшли «план місцевості», який стародавній майстер вирізав на шматку бивня мамонта. За цим планом були розкопані й інші будівлі древнього селища.
В Мезині, що на Чернігівщині, в досліджених стародавніх стоянках окрім зброї та засобів виробництва, виготовлених із камінної сировини, крім орнаментованих жіночих прикрас, стилізованих статуеток і наконечників списів з кісток різних тварин, археологи знайшли і музичні інструменти з кісток мамонтів. Вже тогочасна людина відчула магічну дію музики.
10 тисяч років тому льодовик почав відступати на північ. Зникли гігантські прісноводні озера, яким давав життя льодовик, пересохло багато його потужних водних потоків, залишивши по собі величезні долини. Відкрився шлях до Льодовитого океану північним річкам. Почалися глобальні географічні та кліматичні зміни на Євразійському та Американському континентах.
Танення арктичного та гірських льодовиків супроводжувалось зливами, бурхливими потоками каламутної води і зсувами ґрунту. Долини і низини вкрилися товщею води, тундра перетворилася в непрохідні болота. Можна тільки уявити результати кліматичного зсуву, які зафіксували у своїй пам'яті кроманьйонці, для яких вся та фантасмагорія була реальною катастрофою. Можливо саме з тих часів походять притчі про всесвітній Потоп.
Гігантська маса води з арктичного і континентальних гірських льодовиків підняла рівень води світового океану, змінила контури берегової смуги материків і поглинула тисячі великих і малих островів.
Знову змінились кліматичні зони на планеті. Квітучі савани Сахари та Аравії поступово перетворилися на суворі піщані пустелі.
Помірний клімат, що відновився після відходу льодовика, порівняно швидко відродив потужні лісові масиви на території України. Вони поширились далеко на північ від Причорномор'я. З цього часу почали формуватися обриси майбутнього Кримського півострова.
Іншим став і тваринний світ лісової та степової зон, що формувалися на території України.
Закінчення льодовикового періоду знаменувалося подією надзвичайного масштабу: еволюційні зміни у світі рослин привели до появи злаків з високою харчовою цінністю.
Саме в цей період, період мезоліту (від 10 до 8 тисяч років тому), в суспільстві неоантропів сталися винятково важливі переміни – винайдено лук і стріли, приручено перших тварин. І починається землеробство. Такі зміни можуть відбуватися тільки за умови стрімкого розвитку інтелекту. І, можливо, саме завдяки цим перемінам в суспільній організації неоантропів пояснюється фантастичне збільшення їх чисельності.
Перші паростки інтелекту проростали разом із технологічним забезпеченням пристосування зовнішнього середовища, в якому проживала нова цивілізація, під свої потреби. Початок сучасній цивілізації забезпечили древні технологи.
Література:
1. В.А.Михайлов «Основи геотектоніки», ВПЦ «Київський університет», Київ, 2002.
2. А. Я. Кульчицький «Поверхнева та глибинна динаміка Землі (Методологічний аспект)», «Геодинаміка» 1(12) 2012.
3. «Мала гірнича енциклопедія», під редакцією В.С.Білецького, «Східний видавничий дім».
4. І.І. Ваганов, І.В. Маєвська, М.М. Попович «Інженерна геологія та охорона навколишнього середовища».
5. «История Украинской ССР» т.І, «Наукова думка», Киев, 1981.
6. Віктор Янович «Географія Скіфії за Геродотом», Київ, «День» №40, 2002рік.
7. Н. Кэлдер «Беспокойная Земля», «Мир», Москва, 1975.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma