Enigma Enigma

Ігор Бондар-Терещенко

2021-11-24 08:51:26 eye-2 3972   — comment 0

Сліпого діда юний поводир

…Пригадується, як свого часу були нарешті оприлюднені варшавські зошити і нью-йоркські записники Євгена Маланюка (1897 – 1968), поета Празької школи з покоління “старої” еміграції 1920-х років. Що ж було цінного у цих робочих нотатках українського емігранта?

Насамперед це крамольні думки про історичну долю України, осмислення поразок і невдач українського військового руху 1920-их рр., спогади про дитинство, ескізи творчих задумів, висновки й пророцтва. Словом, діалог з епохою, яка більш не піддавалась розумінню.

По-друге, зрозумівши, що “сліпого діда юний поводир – це символ нашої історії”, Маланюк у цих записах уперше за всю історію нашої мемуаристики рішуче затавровує українське глупство, куркульство, заздрість, органічну нездатність до ієрархії, ненависть до всякої вищості, як основної вади нації. Довкола ж так само бідують, а то й бенкетують землячки, що втекли з СРСР на вільні хліба національно-партійної “демократії”, вирує церковна “українізація”, обурює Огієнко як “чеховський півінтелігент, хохлацький куркуль і натуральний атеїст”, дратують ювілейні імпрези “Просвіти”, і художник Гординський з його гонорарами, і похорон Пілсудського і ті ж нетерпимі до слави національних лідерів землячки, для яких “Донцов – москаль”, Липинський – “поляк”, Могила – “румун”, і навіть “Петлюра” – “нащадок шведів”. “Грушевський залишив біля десяти томів біблій, де оспівував улюблені маси і пропагував ненависть до власної влади, - нотує автор. - Драгоманов підвів під те все “ідеологію”, а Винниченко скеровував енергію еліти на полові проблеми. Навіть ранній Петлюра був проти власного Війська. Але ніхто з того покоління не розповів “масам”, що таке Москва. Ані Польща, ані Туреччина, ані “Схід” і “Захід” – за винятком єдиного Донцова”.

Згадаймо, що перед Нью-Йорком у Маланюка було еміграційне життя у довоєнній Польщі та Чехії, а також у повоєнній Німеччині, але найгірше, звичайно ж, виявилося наприкінці шляху. Уявіть собі - грімкі шістдесяті, бітли в Америку прилетіли, а потім і Драч з Коротичем, а в "кошерній клоаці Нью-Йорку", та "в безсонячних щілинах Мангеттену" і "в понурім каньйоні Бродвею" як нотує автор, нидіє колишній бойовий офіцер і ад’ютант генерала Тютюнника, сумуючи через поразку військ УНР у 1920-х роках. Прибиральник, ліфтер, інженер, він зрештою переконується в тому, що “Україна для більшості земляків – це якась аматорська вистава з нотами, деклямаціями та гопаком”.

 

 

Євген Маланюк. – Нотатники (1936 – 1968). – К.: Темпора

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma