В кінці червня стався передбачуваний трабл на кордонах України з європейськими сусідами. В пунктах переходу утворилися черги довжиною кілька десятків кілометрів. Уряд з парламентом відмінили закон про «нульове» розмитнення автомобілів і позначили дедлайн – перше липня. І відмінялись пільги не з дати придбання авто, а з дати перетину кордону і подання декларації. Отже, нашим креативним істеблішментом були свідомо влаштовані ще одні «тарганячі перегони».
Оскільки я маю досвід перевезення автівок для ЗСУ та лікарень, друзі попросили мене пригнати авто з Німеччини. Перед тим, після того і зараз я чую кимось сформовану думку, що наші сусіди з Польщі, Словаччини, Угорщини, спостерігаючи за чергами придбаних машин, буцімто виказують своє незадоволення: вони витрачали кошти, допомагаючи українцям у скрутну годину, а ті, невдячні, натомість купують дорогі машини замість допомого армії та власній країні.
Отже, моя суб’єктивна думка щодо «негативного» образу українських перегонщиків у скрутний для планети час. Перше. В одній з найбідніших країн Європи до сьогоднішнього дня «чомусь» найвищі ціни на вживані авто. Уточню: вживане авто в 99% випадків – не розкіш, а об’єктивна необхідність в плані роботи, ведення бізнесу та є певною ознакою середнього класу. Чомусь керівництво державою довгий час намагається цього не розуміти та обкладає ввезення автівок якимись драконівськими, неспівмірними податками. Або влаштовує цирк, як з «євробляхами». Військове загострення 24 лютого виявило ще одне слабке місце родин з відсутністю власного транспорту. Як ви уявляєте термінову евакуацію з зони бойових дій стандартної родини: старики, слабо ходячі, або зовсім не ходячі, онуки, батьки онуків, дві кішки, собака та ін. Більшість таких родин залишились на милість окупантам. Далі ви вже знаєте: Буча, Ірпінь, Бородянка, етс…
Під час моїх численних спілкувань з жителями сусідніх країн, прикордонниками, поліцейськими, митниками – я жодного разу не чув незадоволення українцями, які женуть куплені авто. Навіть ті нелюдські умови, що їм кілька раз створювала наша влада, не перетворювали їх на неорганізований натовп. Картинка: пропускний пункт на польському кордоні Смільниця. Ніч. Черга практично не рухається. Потомлені люди сплять. Відкривається шлагбаум. Жодна(!) автівка не об’їхала своїх сплячих сусідів. Кожен виходив, будив спереду стоячого і рухався за ним в черзі.
Хочу зауважити: у всіх стихійних чергах дотримувались максимально можливого порядку: сміття збирали у смітнички, користувались біотуалетами (там, де місцева влада здогадалась їх встановити). Спілкування в переважній більшості доброзичливе. В черзі на Медика-Шегіні на позашляховику з англійськими номерами немолоде подружжя. Видно, що їм нелегко дається багатоденна дорого та стояння в черзі. Запам’яталися слова водія: «Нам все ж легше, ніж хлопцям на війні» -- авто їхало для ЗСУ.
І спостереження з останньої поїздки: двадцять шостого червня я став у шестикілометрову чергу на пункті перетину «Чоп-Захонь». Спека за тридцять градусів. Утворенню черги, крім «мудрого» рішення уряду про термінову відміну пільгового розмитнення, прийнятого на час військових дій, допомогло ще один «блискучий» хід: пункт пропуску на польському кордоні Ягодин перед носом багатокілометрової черги закрили на реконструкцію. За п’ять діб до вступу в силу змін у законодавстві(?!) Люди, відстоявши по дві-три доби у черзі, поїхали за кількасот кілометрів на інші пункти пропуску, видовжуючи кілометрові черги.
Отже, мої власні спостереження: переважна більшість автівок – до 3-4 тисяч євро вартістю. Перегонщики - молоді жінки й чоловіки різного віку. Більшість з них, з розмов, вже переганяла транспорт для ЗСУ, або допомагала матеріально. В першу ніч перед кордоном були спроби проїхати без черги. На другий ранок невелика група активістів пройшлась вздовж черги з маркером і журналом. Маркером написали номер кожного авто. (моя була 314-ю), в журнал записали колір і марку машини. В Телеграмі була створена група «ПП Чоп-Захонь» для обміну інформацією та швидкого реагування. Коли виникали питання з тим, що деякі автівки могли перетинати кордон лише на лафетах, черга за ними зберігалась до прибуття евакуатора. Будь-які непорозуміння вирішувались швидко і оперативно, про все повідомлялось в групі.
Стояти мені довелось дві з половиною доби. Наскільки я зрозумів, досить повільно працювала угорська сторона. Хоча, зважаючи на об’єм роботи, я не можу об’єктивно оцінювати, чи могли вони прискорити процес. Українська митниця приємно вразила швидкістю та злагодженістю роботи. Жодної хвилини затримки та натяків на «позолотить ручку». Цим пункт перетину «Тиса» Чоп-Захонь кардинально відрізняється від такого «Убля-Малий Березний». Там, на Ублі, неймовірно позитивна словацька сторона з її симпатичною керівничкою-«рядітєлькою» та глухо повільна, заточена на хабар українська.
Отже, мої суб’єктивні (підкреслено) висновки: розгон мемів про те, що перегонщики з їхніми чергами створюють хаос, ганьблять нашу країну та створюють хаос на кордонах – постріл в інформаційній війні, зроблений ворогом або корисними ідіотами. Якщо хтось і наживався на даній ситуації, то не перегонщики з їхніми авто за півтори-дві тисячі єврів. Можливо, ситуацією скористались автосалони та окремі гендлярі, які точно встигли заробити за ці три місяці і яким вигідна відміна закону. Але ж розумні законодавці могли б легко обмежити пільги кількістю (по одній на особу) та ціною машини. Дивні у нас популісти при владі. Гарантовано вони не отримають в бюджет додаткових коштів за розмитнення авто, бо найближчим часом тільки дурень буде це робити. а в перспективі у нас знову будуть найдорожчі авто у найбіднішій воюючій країні. В яких Оксфордах і Кембриджах вчилися сучасні економісти-урядовці?! Зарізана курка не несе яйця, а забиту корову важко подоїти. В нормальній демократичній країні при виникненні подібних стихійних явищ на кордонах туди обов’язково виїхали б представники влади з метою усунення негативних наслідків. Забагато ще все ж совка в головах наших зелених популістів. Потрібно міняти.
P.S. Можливо, хтось з рандомних поляків, як і українців, має окрему негативну думку відносно автомобільних черг на кордоні. Що ж, у нас демократія і плюралізм думок. Цих ситуацій легко було уникнути. Але «центри прийняття рішень» на Банковій значно відстають від таких центрів у чергах на кордоні, в територіальних громадах та у будь-яких стихійних утвореннях українців. Напрошується питання: якщо керівництво держави не встигає за швидкоплинними змінами та не здатне оперативно реагувати на виклики, хай спробує себе в інших галузях. Хтось із наших східних сусідів, грізно хмурячи брівки, погрожував закидати ракетами якраз «центри прийняття рішень». Можу заспокоїти: ракет не вистачить. Здавайтесь.
.
Вадим Логвінов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma