СЛОВО З ФРОНТА:
Відбій пожизненной тривоги
@denintern
Звідусіль про повістки. Найбільше фобій, непорозумінь, а відтак і протистоянь від браку інформації. Невідоме лякає, особливо, коли пов’язане з війною. Кілька думок з середини ЗСУ, а точніше навіть - ДШВ.
З одного боку, ЗСУ швидко міняються у сторону якості та професійності (не мають іншого вибору, бо, як відомо, мала радянська армія не переможе велику радянську армію). Відтак, солдат, що не може, не хоче (бо думає, що не може), боїться (бо не має інформації) воювати - нах.. тут.... нікому не потрібний на передовій. Будь-який адекватний командир підбирає команду, на яку може спертися. Немогужників разом із нехочужниками відправляють на кухню, за кермо, на такелаж, до рацій. ЗСУ не совок і не шибениця. ЗСУ б’ється на результат. Якщо ти його не даєш - штош.
До того ж, більш-менш притомні командири зважають на наявні навички та амбіції. Я став командиром гармати, хоча не проходив курс навчання в Британії, як мій розрахунок. Чому? Бо я цього хотів і добивався. Водій іншого розрахунку став старшиною. Бо хоче і вміє в облік, а не кермо.
З іншого боку, довбодятлів та совків також багато. І проти йолопа із зірочкою ти ніхто. Водночас, зірочки є і над ним. Також є хитрість, коаліції і які-ніякі права у статуті. Життя взагалі несправедливе, а війна тим більше. Чи то Еріх, чи то Марія Ремарк казали: "Unless a person gives up he is stronger than his fate". І це головне, що треба знати - війна та армія це обставини життя. Незвичні, так, але це життя, а жити ми всі вміємо. Пристосуватися, знайти для себе краще. Змиритися з невдобствами, насолодитися перевагами. А головне - до свого останнього дня, коли б він не настав, стати і залишитися захисником свого народу та всього цивілізованого світу. Що може бути почесніше за це?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma