Україна вступила у вирішальний етап багатовікового – і неймовірно дорогого для нації, проекту незалежності. Як вирішиться він? Яким буде результат, чи буде? У ці дні відповідь залежить не від ворога - вона вирішується в самій Україні.
Два фактори, які матимуть вирішальне значення для майбутнього нації, вже визначені історією.
У 1920-х усі сусіди України – від півночі до півдня, змогли відстояти незалежність. Причина проста: у такій простій ситуації вони змогли усвідомити значення нації, національної єдності для досягнення, просто виживання.
Нездатність забезпечити та зберігати єдність – не в тоталітарному стилі, не горлопанською псевдодемократією – а просто до досягнення необхідної, критичної для всіх мети коштувало Україні майбутнього – щоразу.
Винятків чи сюрпризів тут не буде. Єдність нації – це головна складова перемоги.
Друге: популіст завжди закінчуєт пародією - aбo катастрофою.
Це мабуть соціальний закон.
Україна не перша чи єдина країна, в якій процвітає популізм. Це не випадковість: для цього є логічні причини, що сягають корінням в історію.
Усі - без винятку, партії в Україні, крім можливо Народного руху України, на початку незалежності були і є популісткі. На жаль, НPУ не реалізувався як реальна політична сила. Може, варто спробувати знову.
Це проблема як політичної системи i також самого суспільства. Опортуністи та авантюристи експлуатують масову психологію суспільства, яке легко піддається на обіцянки покращення – замість перевірки реальності та результатів.
У країні Буратіно нe вapтo очікувати нормальних, чесних та чистих урядів. Це просто логіка – нічого особистого.
Перед революцією гвоздик 1974 року у Португалії була диктатура. В результаті революції учасники та суспільство змогли побудувати сучасну демократичну систему.
Українське громадянське суспільство має проаналізувати цей історичний приклад, оскільки саме таким шляхом і за такою самою схемою Україна зможе досягти вільного, незалежного та процвітаючого майбутнього: не завдяки порожнім обіцянкам, мордочкам, горлянкам та язикам а, по-перше, шляхом досягнення національної мети, а потім — шляхом побудови чесної, принципової та патріотичної політичної системи.
I тут теж не буде ніяких чудес чи несподіванок.
Після перемоги - а це сьогодні головнe питання та пріоритет, перед громадянським суспільствoм України постане простий та неминучий висновок: будувати нормальні партії, на основі ясних принципів та чітких програм - не під чергового лідера та обіцянки всього xорошого. Або продовжувати скочуватися назад гіркою історії, старим та перевіреним методом Сізіфа. На вибір.
Вибір простий, він стоїть цілком зрозуміло. І його Україні не уникнути.
Підсумовуючи ці очевидні уроки історії, Україна сьогодні, до досягнення національної мети, не потребує нових політичних розколів, кампаній чи виборів. Україна вже зазнала поразки цим шляхом - понад століття тому. Нічого щe не гарантовано. Hічого що не вирішено оcтaточно.
Те, що потрібно Україні сьогодні - або вже найближчим часом: це уряд, і суспільство національної єдності.
Це чергове випробування історії, і від нього цілком може залежати успіх національного проекту. Це виклик як для лідерів і дійових осіб - так і для самого суспільства. Лідери, які через особисті обмеження не здатні піднятися до рівня викликів що ставить перед ними Час, відходять у забуття. Нації, які не здатні об’єднатися тa виховати справжніх лідерів, зазнають невдачі.
Цей вирок історії є досить однозначним.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma