Проблема
Одним з видів токсичної поведінки військових посадових осіб є сервілізм (від лат. servilis) – угодовство, рабська догідливість, підлабузницька поведінка, улесливість, прислужництво, самопринижування перед вищими за званням і посадою.
«Сервіли» в армії служать лише тим, хто вище за статусом. Вони пристосуванці. Їхня рабська психологія – це світогляд, світосприйняття, тип мислення (mindset), де фундаментальне місце займає психічний механізм: «раб-пан», що приводить людину до аморальних вчинків, корупції, мазохізму, сліпого підпорядкування, садизму і маніпулювання, зрештою депресії і психічних розладів тощо.
Такий «пан» – командир (начальник) залежить від «раба» – підлеглого; а «раб» – від «пана». «Пан» часто прагне перевтілитися в «раба», а «раб» в «пана». Однак народна мудрість каже: «Як з пана пан – то може бути пан, а як з хама пан – то й буде хам».
Наприклад, принижений паном старшим начальником пан-командир істерично вимагає від рабів-підлеглих визнати в ньому саме «пана». Або інший приклад: воєначальник зверхньо спілкується з підлеглими як «цар», привселюдно принижуючи їхню гідність, при цьому перед вищим начальством, тимчасово впливовими провладними клерками чи політиками – готовий плазувати на колінах, як останній раб, і улесливо їх хвалити: «Добрий пан, – тільки тричі в морду дав».
«Сервіл», навіть з генеральським званням і на великій посаді в армії, завжди в очікуванні, поки йому вкажуть, що робити і як робити. В нього проблеми з особистою ініціативою, бо переконаний, що ініціатива в армії карається. Причому його поведінка обумовлена вигодою. Якщо раптом у «сервіла» проблеми, невдачі, поразки, особливо репутаційні, то він завжди здає вищому когось вищого за себе, знімаючи зі своєї персони всяку відповідальність: «Це був наказ і я його виконав!», або «Мені ніхто наказу не віддавав» чи звинувачує у всіх гріхах свого найвідданішого «раба» (зливає).
«Сервіл» в армії зазвичай проявляє такі риси:
пасивне, пристосовницьке і бездумне прийняття готових стандартів вищого начальства у поведінці;
безапеляційне визнання будь-якого стану речей, законів, норм, правил («Ну що я можу зробити, ви ж розумієте (тут чемно називає тебе по імені і по батькові), зараз всім важко»);
безумовне схиляння перед «авторитетами», ігнорування унікальності поглядів, інтересів, уподобань окремих людей;
боязнь висловити свою точку зору або позицію, тваринний страх і залежність від думки начальства (а не критичне мислення);
жага підпорядкування і спрага владарювання (а не взяття на себе повної відповідальності);
постійне порівняння себе з кимось (а не самодостатність і підзвітність);
безпринципність і безчестя (а не повагу і гідність) тощо.
Психолог Еріх Фромм описав психологічно рабську позицію як можливість перебувати почергово в одному з двох станів: відчувати себе вище і краще за інших людей або, навпаки, відчувати себе слабким і розчавленим.
Основним атрибутом «сервіла» в армії є неможливість бути на рівних з іншими. Він постійно порівнює себе з людьми за шкалою «краще-гірше». Ця шкала не припускає порівняння цінностей, компетентностей, вчинків, рішень і досягнень. «Сервіл» порівнює особистості в цілому (вони для нього ніщо), і залежно від свого психоемоційного стану робить висновок, що вигідно, хто кращий, гірший або кращий з гірших. Саме тому, в певний момент, така людина відчуває себе сильною і значущою («царьком»), а в інший – слабкою і незахищеною («істеричкою»).
Пряма мова офіцера на посаді командира батальйону:
«З подивом спостерігаю нове для мене явище на війні, яке раніше проявлялося лише у вищих органах військового управління. В нашій армії появився прошарок офіцерів, які вже стали заступниками комбригів, комбригами: вони всі навчені, всі володіють сучасною військовою термінологією, вони всі блискуче закінчують різноманітні курси лідерства ще чогось. Тобто в теорії – вони все знають на «відмінно». Але у службі, у взаємодії з людьми, вони віддають перевагу совковому принципу – служити, перш за все, своєму начальнику, а не своїм підлеглим і Українському народу. Такі собі «сраколизи» і «сракорвачі».
І вони, зі своїми відмінними знаннями виглядають жахливо і жалюгідно, особливо в очах мобілізованих на війну людей з цивільного життя: без цінностей, без честі, без гідності – служать тільки старшим начальникам.
І цим самим вони небезпечні для розвитку і майбутнього нашої армії, тому що з вигляду вони «блищать», як нова монета євро, а всередині мають гниле нутро плазунів і є найбільш херовими офіцерами, яких тільки можна уявити. Вони – безпринципні. Роблять все, аби лише вгодити старшому начальнику, виконуючи навіть відверту суїцидну для людей дурь в бойових умовах і, звісно, за невдачі роблять винними тих, хто нижче їх за посадою.
У разі відносної вдачі, вони першими клянчать у своїх покровителів зверху нагороди для себе, а не для своїх підлеглих. Життя людей для них нічого не варте. І я з біллю на це дивлюся. Окрім кацапів, постійно змушений боротися і з ними. Я особисто з декількома зіткнувся на війні. Парадоксально, але їх, на мою думку, стає все більше в нашій армії».
Мораль
«Любов до народу – це служіння народові, а не ідея служіння» (Олександр Довженко Т. IІI, 1960, 224).
#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma