Сьогодні ми прийшли на віче. Без найменшого поняття, скільки нас було. Знаєте, це як з Маршем Захисників. 10, 20, 30 тисяч... Пішли не тому що, як каже адвокат Коломойського та за сумісництвом голова Офісу Президента Богдан, нібито нам хтось заплатив. Пішли тому що відчули дежавю. Те саме відчуття, ніби тебе обманюють, а ти нічого не можеш зробити, окрім як вийти на вулицю. Минулого разу президент не підписав один документ і поплатився. Цього разу вже інший президент може, навпаки, поплатитись, тому що підпише. Дуже шкода, що Зеленський історик лише в серіалі. Так, у нього був би шанс врахувати досвід попередників. Але він лише комік.
6 жовтня о 12:00 в Києві та ще багатьох містах центральні площі були переповнені. Люди виходили без партійних прапорів, виходили з онлайну, де, можливо, були по різні сторони барикад. Виходили сім'ями, блоками з гуртожитків та робочими колективами. Все як в 2013-ому. Майже. Відмінності є. Це найперше люди в формі. 6 років тому люди в формі – це був "Беркут" – символ терору та переслідувань. Зараз форма – це Захисник. Це український солдат. Людина, якій ти маєш завдячуєш можливістю розраховуватись гривнями та мати квоти на україномовний контент. Літати до Європи та радіти, що "не так як в Росії".
Хто люди цієї країни? Відповідь на це ми сьогодні отримали.
"...Підійміть руки хто воював? А тепер хто волонтерив? Хто здавав гроші на армію? Хто був на минулому Майдані?", – запитав сьогодні на віче Юрій Гудименко. І, дивлячись на тисячі піднятих рук, продовжив:
– А тепер дивіться, пане президенте. Оце і є ті люди, завдяки яким ти виграв вибори. Тому що якби не вони – не було б краіни, у якій можна жартувати несмішні жарти про ебонітові палички і виграввти вибори...»
Сьогодні на вулицях українських міст звучав голос нації. Як грім. Але блискавка ще не вдарила. Поки що над всією Україною лише хмарне небо. Президент може ще все змінити.
«Ще є шанс. Схаменіться, і дощ не змиє вас. Але якщо ви не прислухаєтеся, то не буде довгого дощу, як у 2014. Відразу розпочнеться злива, яка змиє вас із України. Бо ми і є та злива» – такими словами завершив проповідь Юрій Гудименко.
Можна довго розповідати, як після виступів на Майдані ми пройшлися ходою до Офісу Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Можна згадувати гасла. Можна згадувати плакати. Можна згадувати, як голова колони вже спускалася вулицею Грушевського, коли як хвіст ще був на Банковій.
Але ми замість цього просто нагадаємо дещо.
Те, що в практично усіх населених пунктах з'явився топонім "Небесна Сотня" – це не тому, що в когось така фантазія і такі бажання. Це тому, що народ, який сьогодні вийшов на вулиці, знає ціну свободи і готовий за неї помирати.