СОРОК ПЕРШИЙ
Минає сорок перший день вторгнення росії в Україну. Сорок перший день тяжкий боїв за нашу землю. Сорок перший дань знищення російськими зайдами наших домівок, вбивства наших людей та знущання над ними.
Втім, «простота вбивства» властива російській ментальності. Особливо щодо людей, які здаються їм «інакшими». У цьому легко переконатися, перечитавши оповідання Бориса Лавреньова зі знаковою назвою «Сорок перший». Для тих, кому не вистачає на це часу, коротко нагадую сюжет:
Громадянська війна в Росії. Два десятки червоноармійців тікають від білокозаків степами Туркестану, принагідно відбираючи верблюдів у киргизів. Родзинкою «загону» (та й усього оповідання) є 19-літня дівчина Марютка, яка пише кострубаті патріотичні вірші та хвацько відстрілює білих офіцерів (настріляла їх чотири десятки).
Щоправда, з сорок першим ( це був поручик Говоруха-Отрок) трапилась халепа: якось так вийшло, що відразу не вцілила, а відтак довелося тягати за собою поручика, котрий знав якийсь важливий секрет, через Каракуми, а потім взяти його в човен аби переплисти з ним через Арал. Потім човен потонув, усі загинули, крім Марютки і Говорухи-Отрока, які попали на самотній острів. Поручик захворів і одужав. І трапилась між ними любов. Як пише Лавреньов, поручик «стал первым на счету девичьей радости».
Та недовго тривала та радість, бо їй хотілося нести іншим «більшовицьку правду», а він цього бажання не міг зрозуміти і дивно йому було, що «девушка, огрубела настолько, что …тянет идти громить, убивать с пьяными, вшивыми ордами».
Втім, після подальшої дискусії йому проясніло: «Поумнел, голубушка! Поумнел! Спасибо – научила! Если мы за книги теперь сядем, а вам землю оставим в полное владение, вы на ней такого натворите, что пять поколений кровавыми слезами выть будут. Нет, дура ты моя дорогая. Раз культура против культуры, так тут уже до конца…»
А тут ще й човен на морі з’явився. І, схоже, на ньому були люди, які мандрували у бік, підходящий поручику, але протилежний тому, що вабив Марютку. Зрадів цим людям Говоруха-Отрок. А Марютка – розстроїлась. І рознесла вщент череп невдячного поручика. І приєднався Говоруха-Отрок до тих сорока душ, які вона без вагань згубила раніше. Бо не в тому напрямі, як більшовики з Марюткою, хотілося йому рухатися.
Не могла Марютка з цим змиритися, бо вважала, що з її Тмутаракані їй видніше. І вирішила питання остаточно «просто вбивши». Така вона - геть «не загадкова» російська душа.
Цим рашисти й займаються не лише сорок першу добу поспіль після вторгнення, а й увесь час їхнього існування.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma