Глава 1. Бригади
Бригади
Перед самим відправленням нашої групи – приблизно чоловік сімдесят – у колгосп на збирання кормових буряків, коли ми вже посідали у два автобуси, до нас підійшов хтось із заводського начальства (не пам'ятаю вже хто саме) й несподівано сповістив, що мене призначено старшим групи, та вручив список колгоспних бранців. Моя посада, начальник конструкторсько-технологічного бюро, була не така вже й висока на заводі гірничошахтного устаткування, бо моє бюро не було самостійним, а входило до складу відділу капітального будівництва, але таку честь і таку напасть на свою голову я, мабуть, заслужив тим, що в колгоспах до того бував багато разів: і на збиранні врожаїв, і на будівництвах. Я міг би розповісти немало цікавих історій про колгоспні пригоди, але зараз хочу розповісти саме цю, в певному сенсі повчальну.
Отже, не знаю, як зараз, а в ті далекі радянські часи з начальством, зазвичай, не сперечалися. То ж я відповів щось бадьоре, як годиться відповідати начальству, й ми рушили в далеку й довгу (майже, на весь день) дорогу. Як дати лад такій кількості людей, треба було думати вже зараз. В автобусі я сидів поруч з цікавою особою. Ми познайомилися перед відправленням. Він був раніше головним технологом заводу – це впливова посада. Але його змістили з неї, не знаю чому. Мабуть, якісь кар'єристські інтриги: за такі посади завжди точилася боротьба, не згірше, ніж інтриги королівського двору. Іноді на подібних посадах опинялися дуже досвідчені, освічені й талановиті люди, а іноді пройдисвіти – така була радянська система управління виробництвом і взагалі, всім-всім. Так, мені розповідали, що на нашому заводі, ще до мого приходу, зняли з посади головного конструктора і на його місце поставили нового. Цей новий спочатку справив враження дуже кваліфікованого керівника. Коли йому приносили на підпис креслення, він уважно їх розглядав, потім тикав пальцем в якийсь вузол, що був зображений на аркуші, й глибокодумно зауважував:
– Тут щось не так. Вам не здається? Підіть подумайте.
Треба сказати, що конструкторам завжди не вистачало часу для вдосконалення своїх технічних рішень, тому ведучий інженер або начальник сектору, що приніс креслення, повертався на своє робоче місце й глибоко замислювався над "сумнівним" вузлом конструкції. Оскільки ж на таких посадах, як правило, були люди творчі, то скоро він знаходив, як можна вдосконалити конструкцію чи механізм, і дивувався, як це головний конструктор за декілька хвилин розгледів те, що сам він зрозумів аж через декілька годин. Через те про нового головного конструктора пішов поголос, що він має надзвичайно гострий розум. Так продовжувалося декілька місяців, поки підлеглі не зрозуміли за іншими ознаками, що насправді, головний конструктор профан і пройдисвіт. Скоро його змістили з посади. Після чого народ ще довго дивувався, як цьому пройді вдалося так довго морочити таких розумних людей.
Але що це я! Сам не помітив, як ухилився від предмета розповіді. Отже, мій сусід був досвідченим фахівцем і керівником, і я запропонував йому взяти участь у формуванні колективу з того випадкового набору заводських працівників, яких відірвали від прямих обов'язків заради кормових буряків. Проте він категорично відмовився, пославшись на бажання відпочити від керівних обов'язків, але погодився бути моїм радником.
– Чи є серед нас такі, що мають досвід керування? – поцікавився я у мого нового знайомого, тобто радника (буду його так називати).
Виявилося, що мені пощастило: такі люди не тільки були, але й всі вони були в нашому автобусі. Це були начальники змін та майстри з різних заводських цехів. Сиділи вони всі разом на передніх місцях автобуса. Я підійшов до них, познайомився і запитав, чи не хоче хто з них очолити бригади, на які явно треба було поділити колектив. Моя пропозиція спочатку ні в кого не викликала захвату, але коли я розповів їм, що під час попередніх поїздок до колгоспів мені вдавалося іноді не тільки домовлятися з головами про оплату, але, що дуже важливо, й отримувати її.
– Спробую й тут зробити цю оборудку. – Завершив я.
Така перспектива видалася моїм новим знайомим заманливою. Хтось із них розповів, що зовсім недавно у них в цеху організували експериментальну систему оплати праці: раду бригади. Суть була ось у чім: бригада обирала двох членів ради, третім був бригадир; після зміни рада розподіляла зароблені бригадою гроші між її членами в залежності від вкладу кожного. Оповідач запевнив, що ефективність праці одразу суттєво підвищилась. Інші теж були в курсі й хвалили таку організацією. Це відбувалося в 1979 році. До горбачовської перебудови залишалося ще шість років, але в повітрі вже носилися ідеї про самоврядування й т. п. Мені теж така ідея видалася слушною, бо необхідною умовою отримання від колгоспу оплати, була висока ефективність нашої праці. Тим більше, що на такій простій та одноманітній роботі, як збирання буряків, впровадження ради бригади видавалося цілком простою річчю. Далі за взаємною згодою ми обрали трьох бригадирів і розподілили людей на три бригади за списком, який мені вручило начальство. Одразу по приїзді бригади під керівництвом бригадирів мали зайнятися роботою, але особливо не напружуватись, поки я вестиму переговори з колгоспним начальством. На тому й порішили.
Ми приїхали в село (назви не пам'ятаю), коли вже почало сутеніти. Я виголосив коротку організаційну промову. Представив бригадирів і зачитав списки, хто до якої бригади належить. Далі вже організацією бригад зайнялися бригадири. Настав час розселяти людей по хатах. Цю справу голова колгоспу доручив одному з колгоспних бригадирів. Той приїхав на мотоциклі з коляскою й був мертвецькі п'яний. Він взявся розвозити людей і зчинив страшенний хаос та сум'яття. Тут я вперше оцінив, як вчасно ми організували бригади. Бригадири, які вже встигли знайти собі впливових помічників, швидко разом з ними навели порядок. Ми втихомирили п'яного колгоспного бригадира, наскільки це взагалі було можливо, зважаючи на його стан. На щастя, розселення минулося без травм і пригод.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma