by РОМАН ЗАЙЦЕВ
Вже пройшло більше чотирьох років з тих буремних подій і мабуть настав час розповісти широкому загалу про них. Бо час плине, дрібниці забуваються і найкраще, що ми можемо зробити, це викласти ті події для історії «на папері».
Вірніше про одну з тих подій, яка відбулася спекотним літом 2015 року. Одже.
Дюк Ришелье
Літо 2015 року. На сході України не вщухають бої, російський агресор регулярно поповнює боєприпасами, військовою технікою, найманцями та кадровими підрозділами ЗС РФ лави терористів.
Тоді ще, на відміну від сьогодення, шпальти наших газет і новини з телевізора розповідали страшну правду про титанічний цілодобовий труд щодо попередження чисельних і масштабних терактів та диверсій, про викриття Службою безпеки України агентів та агентурних мереж спецслужб рф та її терористів.
Саме завдяки тій важкій роботі населення нашої країни і не пізнало жахів проведення терористичних актів і атак, які масово планувалися і готувалися на території України “русскім міром”.
Попри все це, російський загарбник не припиняв свої спроби «розхитати» Херсонщину, Миколаївщину та Одещину. Вся її пропагандистська машина разом з їх спецслужбами працювала на це і задля цього просто в режимі «Non-Stop».
Одного спекотного вечора липня 2015-го року на Центр «Миротворець» вийшов один із співробітників СБУ з дивним, як нам спочатку здалося, проханням.
Доброго дня. Звуть мене Олександр. Я співробітник СБУ. Нам дуже потрібна ваша допомога. Я напевно знаю, що в вас є такі можливості, яких наразі, на жаль, не маємо ми, – написав він нам.
Можливо про спецоперацію «Розводний ключ» прочитав, – жартівливо подумали спочатку ми, але від «контакту» не відмовилися.
Під час подальшого листування, взаємних «перевірок» і запевнень у нерозголошенні інформації, яка стане нам чи йому відомою, Олександр розповів нам про наступне.
В ході здійснення контррозвідувальних заходів, на початку липня 2015 року Службі безпеки України стала відома інформація про те, що на території окупованого російськими загарбниками Криму готується чи вже підготовлена диверсійно-розвідувальна група, яка має бути закинута чи вже закинута на територію Одеської області з метою виведення з ладу основних транспортних та енергетичних об’єктів, як передумови для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в регіоні.
За словами Олександра, СБУ вдалося отримати відомості про керівника диверсійної групи. Ним виявився громадянин країни-агресора – Коваленко Андрій Анатолійович, колишній співробітник спецназу ЗС РФ, проживав на півночі країни-агресора в м. Нижнєвартовськ, яке знаходиться в Ханти-Мансійському зажоп’ї російського агресора.
І це все. Ні складу групи, ні конспіративних квартир, ні явок, ні паролів, ні конкретних об’єктів диверсії, ні приблизного часу їх скоєння.
НІ-ЧО-ГО.
З такими первинними даними ми почали працювати.
Повітря озоном пахло тоді,
Так вночі шуршали мишами ми.
Отже, пройшло близько години після того, як Олександр з нами зв’язався.
Перше, з чого ми розпочали свою роботу – самостійне вивчення оперативної обстановки. А вона була на той момент такою:
Одесу москалі “розкачували” з неймовірною силою. Російськими спецслужбами з початку осені 2014 року активно проводилася робота з формування диверсійних груп для скоєння диверсій в Одесі та області. Основними цілями диверсій російським агресором були визначені військові об’єкти, об’єкти інфраструктури та банківських установ (в першу чергу – банкомати та філії «Приватбанку»), будівлі та офіси патріотичних організацій України.
Вже в грудні 2014 року по команді з Москви розпочалися активні дії з «розхитування» суспільно-політичної обстановки у регіоні, активізувалися “диверсанти”.
Лише до березня 2015 року (3-4 місяці) в Одесі і області диверсантами або завербованими ними «корисними ідіотами» було скоєно близько 10 підривів офісів патріотичних організацій, 4 напади на об’єкти військової інфраструктури (військомати, блокпости), низка підривів банкоматів «Приватбанку» та його філій, а також здійснено 6 терактів на залізниці.
Деякі дебіли навіть сильно не розбиралися в тому, кого підривають. Так, 24 грудня 2014 року підірвали вибухівку під россійским потягом. На щастя, без суттєвих насліків.
Ближче до літа 2015 року теракти на Одеській залізниці стали більш професійними з точки зору їх реалізації. Кілька терактів було попереджено СБУ, що дало змогу нашим правоохоронцям встановити і визначити сили та засоби, що були задіяні російськими спецслужбами.
Отже, залізниця і військові об’єкти. А більшість диверсантів, скоріше за все, діючі або колишні військові з досвідом.
Близько 24:00 тієї ночі ми почали вивчати карту Одеської залізниці і це дало нам можливість визначити можливі місця, де «наша» диверсійна група могла б “окопатися”. Як показав час, ми не помилилися. Один з восьми потенційних населених пунктів ми таки визначили правильно.
Далі почалося найскладніше.
Самостійно ми не могли б повністю і в стислий термін провести весь комплекс необхідних заходів задля того, щоб вирахувати та встановити весь склад диверсійної групи і точно виявити їхнє місце перебування.
Робота велась безперервно. Всю ніч ми допомагали СБУ, а СБУ допомагала нам. Навіть деякі суди на прохання контррозвідників вночі працювали, щоб оперативно вирішувати суто юридично-технічні моменти.
Працювали пліч-о-пліч в режимі реального часу. Працювали продуктивно й ефективно бо тоді ми повністю довіряли “Службі Божій”.
Результат не примусив себе чекати.
Вже за годину ми знали про куратора диверсійної групи майже все від того моменту, як він був ще сперматозоїдом, і за яких обставин це падло зачали у 1962 році.
Як дізналися? Все геніальне – просто. Пошта (електронна), Телефон, Інтернет. Ми дзвонили його сусідам у російському зажоп’ї, дзвонили тим, з ким він служив, дзвонили навіть до його співмешканки, ну і ще багато куди дзвонили. І все це було протягом кількох годин однієї ночі.
Хтось спитає: і вони вам все розказували?
Так. Майже все. Коли тобі вночі дзвонять і говорять правильні слова, мозок, який ще не прокинувся, не здатен керувати язиком.
Під час однієї з таких розмов один з наших співрозмовників прямо сказав, що Коваленко зараз щось готує на Одещині у Білгород-Дністровському районі.
Чесно кажучи, отримавши таку інформацію ми трохи не ох… , як здивувалися. Бо вже знали і село, де диверсійна група могла влаштувати собі базу.
Це було неймовірне відчуття!
На цьому наша компетенція закінчилася. Далі вже була суто справа “Служби Божої“. Десь близько 4-ї ночі хтось з СБУ у бусіках вже рухався у напрямку конкретного села на Одещині, що розпочинається з літери «М» чи “Н”. 🙂
Чітко пам’ятаю той момент, коли через Олександра в ті бусіки, які вже були в дорозі, ми передавали дані по кожному з встановлених нами диверсантів. А їх було з десяток.
І знаєте ким була частина з цих покидьків?
Зрадниками Батьківщини. Тими, що перейшли навесні 2014 року на бік російських загарбників.
І ці зрадники готові були вбивати нас, своїх співгромадян, наших дітей і батьків, підривати потяги, мости, наші будинки на мирній території. Не сподівайтеся, вони і зараз готові нас вбивати.
Не знаю, скільки десятків тисяч людей після 2015 їздило відпочивати на курорти “Кароліно Бугаз”, «Затока», “Вілково” і “Сергіївка”, що на Одещині, але точно знаю, що могли б вже і не їздити по тому мосту, який на місці, де Білгород-Дністровський лиман впадає у Чорне море. Бо ще у 2015 році його могло б вже і не бути. Взагалі могло б не бути і самої «Затоки». Там могли б стояти військові кораблі москалів. А скільки смертей могли принести дії цих диверсантів, якби вчасно не спрацювала СБУ? Тож ті, хто у спекотне літо 2015-го прямували тими стежками – можуть святкувати свій другий день народження. Бо в один із днів “Х” все могло б закінчитись прямо там.
Диверсійну групу через деякий час “Служба Божа” таки затримала. Поспостерігали трохи, подокументували і затримали. На жаль, не всіх. Деякі, здається, відчули щось і на конспіративній квартирі не з’явилися. Затримали також того, хто свідомо надав притулок диверсантам. Був навіть суд, але ми вже не спостерігали за цим. В нас своя робота, а в них – своя. Ми допомогли і пішли далі своє робити.
Десь у 2018 році ми дізналися, що деяких диверсантів обміняли на кількох наших полонених бійців. Як бачите, в результаті ми ще й виявилися трохи причетними до повернення кількох наших захисників в обмін покидьків.
Значить все – не даремно.
Знаємо, що, як у 2014-му, 2015-му, 2016-му, 2017-му та 2018-му – знову колись жартівливо будемо називати Службу безпеки України – “Службою Божою”.
Знаємо, що тільки пліч-о-пліч зможемо захистити Україну і її народ. Дурний і байдужий у більшості своїй, але ж такий, як є: унікальний, сцуко, до непередбачуваної їбанутості (це з любов’ю написано, єслі шо).
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma