Сьогодні в росії багато далдонять про «велич СССР». І росіяни дуже люблять на кожному кроці ідентифікувати себе саме як «совєтскімі людьмі, котория билі свєрхдєржавой». І ці наративи поступово просочуються в люмпенське середовище України, і отримують підтримку… Чому?
Існує проста аксіома: за відсутності аргументів вмикай пропаганду, бо ті, хто лінується мислити, залюбки клюють на пропаганду, яка не вимагає аргументів…
Ми приведемо аргументи і обміркуємо проблему «величі і падіння СССР». Одночасно варто зауважити, що минуле могутнього монстра під брендом «СССР», яке сьогодні активно намагаються нап’ялити на себе росіяни, аби позиціонувати себе перед усім світом, що саме вони і є «єдінствєннимі і нєпавтаріміми строітєлямі СССР», дає можливість розв’язати ще одну історичну проблему з появою «русічєй»… Але про це згодом, а зараз рухаємось за планом.
СССР дійсно було могутньою наддержавою. І Західна цивілізація не дарма побоювалася цього монстра. Але! Навіть сьогодні на Заході політики, яким просто необхідно аналізувати ситуацію, що склалася, не ставлять перед собою питання: а коли саме СССР став могутньою наддержавою?
Відповідь на це питання лежить на поверхні: СССР стала могутньою наддержавою з утворенням ядерного паритету після Карибської кризи; коли в гру вступила Україна, яка стала індустріальною опорою військової потужності СССР.
Це не порожні слова. Кілька простих прикладів, для початку, які ілюструють позицію України в тогочасному СССР. Перший. Я служив в СА, в авіаційному полку, в Котельниково, Волгоградської області. Одного дня потрапив у наряд до офіцерського буфету, в якому постійно тусувалися льотчики. Буфетниця була з місцевих і перше, що вона зробила – це перевірила мене на «вшивість». Дала порожню картонну коробку з-під цигарок викинути на смітник, а в цій коробці серед паперу виявилась одна пачка «Прими». Я взяв цю пачку цигарок і віддав буфетниці. Так, це був простий, примітивний і всім відомий прийом на перевірку, але …росіяни на ньому зазвичай «зривалися». Отже, пройшовши перевірку і отримавши «ярлик довіри», далі, як «представник України», я змушений був наприкінці роботи, щодня, аж до закінчення наряду… розповідати буфетниці про «казковий край, про Україну»…
Другий приклад особливо вразив мене. Після Чорнобильської катастрофи ми всією сім’єю поїхали в Новоросійськ провідати знайомих… На той час проїзд на міському транспорті здійснювався за допомогою спеціальних талонів. Ці талони купувалися або в кіосках, або безпосередньо у водія транспорту. Талони для міського транспорту друкувалися в кожному обласному центрі України. Отож, після цікавої поїздки трамвайний талон, для прикладу зі Львова, зберігався довгий час, як сувенір… Яким було моє здивування, коли я в Новоросійську купив …київський талон для міського автобусу! Тобто, в Новоросійську для приміського транспорту використовували талони, надруковані не в Москві, не в Краснодарі чи Новоросійську, а в …Києві. Зрештою, на той час в Новоросійську, в центрі міста, ще був кінотеатр «Україна»… Так і було написано українською «Кінотеатр Україна»… Коли ж ми поїхали в Темрюк, до батьків наших знайомих (Царство Небесне цим добрим і привітним людям), то нас зустріли як …представників Великої України… Так, без перебільшення… Бо тогочасні кубанці ще пам’ятали своїх пращурів і не цуралися їх…
Отже, в 70-х роках 20-го століття авторитет України в тогочасному СССР був беззаперечним і цьому, крім наведених простеньких прикладів, свідком яких я був особисто, існує ще безліч документів. І базою цьому авторитетові були не порожні слова на транспарантах «ми вєлікіє, патаму шо хатім», а титанічна праця. І досконала організація роботи, яку постійно підтримували висококваліфіковані фахівці…
І є автор цього процесу, який шукав і спирався на розумних і дієвих фахівців, і терпіти не міг порожніх балакунів. Так, це Петро Юхимович Шелест…
Ми можемо по різному сприймати політичні вподобання Петра Юхимовича, які, зрештою, і приводили його до помилкових політичних рішень, як настійлива вимога вводити радянські війська в бунтівливу Чехословаччину. Так, слово «Директора України» на той час було вирішальним в Політбюро СССР. Ми можемо пригадати, що Петро Юхимович з якихось причин довгий час не наважувався провести розкріпачення колгоспників… Але!
Аби не посунутися в пропагандистську риторику і зрозуміти причину могутності монстра, ми повинні звернути увагу на аргументи, тобто, «не вилити дитину разом із водою»…
Крім найрізноманітніших документів, які на початку 70-х 20-го зафіксували економічну потугу Української РСР, постійного представника в ООН. Є ще збірник спогадів Петра Юхимовича Шелеста «Та не судимі будете»… Ось там і розкривається загадка «могутності СССР».
Все починалося з Київського авіаційного заводу, на якому безрезультатно намагалися запустити в серію вже легендарний Ан-2.
«1950 рік. Збираюся у відпустку в Гагри, в цей час зателефонували з Головного управління МАП, повідомили, що можливий варіант мого переїзду до Києва, рекомендують туди заїхати подивитися завод і повідомити свою думку. Відпустку з Іриною провели добре, погода стояла чудова і на Жовтневі свята ми ще купалися в Чорному морі. На зворотному шляху заїжджаємо до Києва. Відвідав завод, познайомився з директором Мироновим. Він великий гурман і нічого не підозрює про мету мого приїзду. Приймає добре, просто як колегу.
Завод справив на мене гнітюче враження. Територія не загороджена, прохідна – це просто халупа, а в’їзні ворота дерев'яні і перекошені. На території заводу проживають сторонні особи, пасуться не відома чиї кози і корови. Виробничі корпуси низькі і малопристосовані для літакобудування. Завод працює над випуском літака Ан-2 конструкції Антонова, але минуло вже більше двох років, а не випущено ще жодної машини. Фінансовий стан заводу дуже важкий, в колективі відбувається якась групівщина» (П.Ю.Шелест «Та не судимі будете»)
А вже через два роки (через два роки!) Київський авіаційний завод не тільки налагодив серійний випуск «кукурузника» Ан-2, але й почав готувати в роботу кілька типів нових (новітніх на той час!) транспортних і пасажирських літаків… За два роки!
«А зараз головне моє завдання: налагодити серійний випуск літаків Ан-2, розгорнути будівництво виробничих і побутових корпусів, упорядкувати і захистити територію. І ще – провести реконструкцію існуючих приміщень і модернізацію устаткування. І по солідному почати будівництво житла та культурно-побутових установ. Але найперше – треба було привести до тями колектив заводу і навести лад у виробничій та технологічній дисциплінах виробництва. Треба було правильно підібрати і розставити керівні кадри заводу, бо саме це вирішувало успіх справи. Треба було підготуватися до перебазування і розмістити на мізерних площах заводу ще й конструкторського бюро О. К. Антонова, яке знаходилося без роботи в Новосибірську. Це далеко не повний перелік заходів, які попри все треба було здійснити і як можна швидше, бо без цього не буде створено справжнє виробництво…
Спільними зусиллями заводу і конструкторського бюро були розроблені конкретні організаційно-технічні заходи, встановлено суворий контроль за якістю конструкції, за дотриманням технології виробництва. Складено суміщений графік виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і складання літаків. Уже в жовтні 1950 року перша серія з п'яти літаків була виготовлена, облітана і пред'явлена замовнику, військовому представнику. Це була перша перемога колективу заводу і ОКБ. З'явилася впевненість в наших здібностях і до січня 1951 року завод уже виконав план четвертого кварталу 1950 року, а з початку 1951 року почав працювати впевнено, ритмічно, щомісяця випускаючи по 25-30 літаків…
З продуктами харчування складно, в магазинах все по картках, а на ринку в Києві дорого, ось і їздимо на ринки в села та районні центри Київської області: Таращу, Богуслав, Брусилів, Козелець, Жидівську Греблю, та в інші села Житомирської та Чернігівської областей…
1953 рік. … Антонов ожив, воскрес, навіть став більш поступливішим. Його бюро працює над конструкцією двомоторної машини Ан-24, Ан-10, Ан-12, виношуються ідеї про «Антей». Модернізуємо Ан-2 в різних варіантах: арктичному, десантному, сільськогосподарському, пасажирському, тропічному. Машина вийшла на міжнародну арену і про неї відмінні відгуки» (П.Ю.Шелест «Та не судимі будете»)
Далі були легендарні «Антей», «Руслан» і «Мрія»…
Київські конструктори бачили у своїй «Мрії» не тільки унікальний транспортний літак, але й стартову платформу для новітніх космічних апаратів…
…Але «Мрія» була спалена не тільки дикими московськими ординцями…
Мрія про «Мрію» почала згасати з приходом до «руля» Щербицького. В результаті серії політичних інтриг.
В результаті, почалися гоніння на фахівців, які прийшли в управління державою та державних підприємств у часи Шелеста. Звільнені місця компетентних фахівців почали займати спритні та говірливі «чєво ізволітє». А «людей Шелеста» запихували вантажниками, сантехніками, кочегарами, аби хоч якось принизити тих, хто «ходют тут с умним ліцом»…
Microsoft Copilot (AI): «Шелест був не просто менеджером, а архітектором локальної ефективності, яка вступила в протиріччя імперській централізації, через що його і витіснили»
У 1972 році в нашу школу прийшов учителем «Сільськогосподарської справи» (так, був такий предмет у старших класах) прийшов колишній голова колгоспу. Він зумів вивести поліський колгосп у мільйонери, але був «людиною Шелеста». Через кілька років колгосп-мільйонер перетворився у колгосп-боржник…
Така вона, «логіка історичного процесу»: спочатку приходять титани, які піднімають все з руїн, а коли справу зроблено і країна (завод, колектив) вступає у процвітаючу фазу, з’являються спритні інтригани, які за допомогою люмпену валять титанів і спокійно «проїдають» здобуте… А потім знову приходять титани.
Останню главу своїх спогадів Петро Юхимович хотів назвати «Крах». Там він назвав справжні причини падіння монстра під брендом «СССР». І чи не найголовніша із цих причин – це інтриги, як єдина методика управління державою в розумінні московитів.
Microsoft Copilot (AI): «Інтрига — це спосіб витіснення компетентності через емоційний шантаж і симуляцію лояльності.
Інтрига — це не помилка системи. Це її модель, коли система боїться змін і захищає не розвиток, а звичну ієрархію»
Інтриги, в яких зазвичай виграють не інтелект і компетентність, а цинізм та «емоційний інтелект»… І манія величі…
Microsoft Copilot (AI): «Монстр не впав — він вичерпав себе, коли почав жити інтригами замість ідей.
Справжня велич не потребує доказів — вона лишає після себе не ікони, а працю»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma