Отже, реформи Солона, Клісфена та Перикла сприяли законодавчому закріпленню статусу громадянина та способів набуття громадянства у стародавніх Афінах. Повноправний громадянин посідав ключове місце у афінському суспільстві класичного періоду, розглядався невід’ємною складовою полісної общини та активним учасником суспільно-політичної діяльності. Тісний зв’язок між громадянином і полісом обумовлював перетворення останнього на складову ідентичності людини. Відносини між громадянином та державою Аристотель порівнював з відношенням кожного моряка на судні до екіпажу. Завданням громадян є збереження спілкування, яке складає громадянська община, тобто державного ладу, що є проявом громадянської доброчесності.
Верстви населення Афін:
- Громадяни (Аристократи і Демос): Мали право на участь в управлінні державою. Могли бути обмежені в правах або ув’язнені лише за рішенням суду.
- Метеки: Чужинці, які проживали в Афінах протягом кількох поколінь. Не могли отримати право на громадянство, попри довгий термін проживання.
- Раби: Не мали жодних прав і були власністю свого господаря або держави.
Обов’язки кожної з груп:
- Громадяни (Аристократи і Демос): Участь в управлінні державою, дотримання законів держави.
- Метеки: Дотримання законів держави, відсутність права на участь в управлінні державою.
- Раби: Служіння своїм господарям або державі.
Головним у присязі афінян було підтвердження відданості Афінам, бажання захищати своє місто та відповідальність за його добробут. Присягу виголошували, щоб підтвердити готовність виконувати обов’язки громадянина, які включали захист вітчизни і дотримання законів. Основні обов’язки афінян включали захист міста, дотримання законів та передачу вітчизни наступним поколінням у стані, кращому за той, який вони успадкували.
Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла (був стратегом з 444 до 429 р. до н.е.) усією сукупністю прав і привілей користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18- літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах.
Формально всі громадяни Афін користувались рівними правами. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи виконували метеки – іноземці, вільновідпущеники та раби. Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних богів; право на захист і заступництво афінських законів.
Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засобами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, поважати батьківських богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина. За злочин громадяни могли обмежуватись судом у правах.
Що стосується управління, Солон установив в Афінах тимократичну систему, зв'язавши права громадян на участь у виборах і участь у політичній діяльністю з їхнім доходом. Пентакосіомедімни (1 й клас) і вершники (2 й клас) могли засідати в Раді і посідати найбільш високі посади. Зевгіти (3 й клас) могли посісти нижчі посади і входити в Раду (буле), у той час як найбідніші громадяни, або фети (4 й клас), могли брати участь тільки в народних зборах. Рада (відома за назвою Ради чотирьохсот) також являла собою одне з нововведень Солона; члени Ради щорічно обиралися чотирма афінськими філами, по 100 чоловік від кожної філи. Солон створив і апеляційний суд, гелією, що була фактично народними зборами з кворумом у 6000 чоловік, де розглядалися оскарження вироків.
Кожний округ складався з десяти рівних частин – тритій. Три тритії, по одній з кожного округу, поєднувалися у філу, і в такий спосіб складалося десять територіальних філ. Отже, клісфеновські філи являли собою об'єднання локально розділених цивільних груп, що з'єднувалися під час голосування. Метою реформи було змішати населення, роз'єднати роди й тим самим послабити силу впливових їхніх членів, тобто евпатридів. Старі філи з їх філобасилеями залишалися, але зводили до простих культових об'єднань. Нові філи також здобували сакральну санкцію й були названі по іменах древніх атичних героїв. Тритії розпадалися на дрібні сільські одиниці – деми; в Аттиці за часів Клісфена налічувалося 100 демів; із часом їх стало більше.
Дем являв собою одночасно господарську, адміністративну, культову, військову й політичну одиницю. З демом кожний афінянин був зв'язаний від дня народження. Коли йому виконувалося 18 років, виборний демарх (староста) заносив його в цивільні й військові списки, і після проголошення клятви вірності афінській державі молодий афінянин зараховувалася в ефебы для проходження військової служби, а також одержував право виступати на суді. З 20 років він здобував всі цивільні права.
По конституції Клісфена, права громадянства визначалися приналежністю до того або інший дему, а не роду. «Залиши в спокої філи й роди» – говорила афінська приказка, породжена в часи Клісфена. При складанні списків демотів (цивільних списків) у них було включено багато метеків і вільновідпущених, завдяки чому кількість афінських громадян збільшилося. У демах же відбувався набір гоплитів і обиралися за жеребом члени суду присяжних.
Крім того, кожний із громадян міг бути обраний у члени знов створеної ради п'ятисот (буле), що замінювала колишню раду чотирьохсот. Нова рада складалася з 500 чоловік, обраних по 50 від кожної філи. Усередині філи голоси розподілялися відповідно величині демів. Таким чином, основним осередком і в цьому випадку залишався дем. Нарешті, Клісфен створив колегію з десяти стратегів – проводирів афінського ополчення, які надалі по черзі виконували функції головнокомандуючих.
Щоб охоронити державу від можливих політичних потрясінь і захоплення влади тираном, Клісфен установив екстраординарний «суд черепків» – остракізм. Щороку навесні скликалося екстрені народні збори, що визначали голосуванням, чи потрібно вдатися до остракізму, тобто чи немає серед громадян кого-небудь, небезпечного для цивільної волі. Якщо такі виявлялися, то збори збиралися вдруге, і тоді кожний громадянин писав на глиняному черепку (остракін) ім'я того, хто, на його думку, загрожував цивільній волі. Засуджений більшістю 8 голосів віддалявся за межі Аттики на десять років (без конфіскації майна), після закінчення яких він повертався в Афіни й одержував всі свої цивільні права.
Трохи про бариг та гречку
Виборчий клієнтелізм можна визначити як взаємну домовленість між патроном-політиком, що має певні ресурси, і клієнтом-виборцем, що користується підтримкою першого. Політик, надавши виборцю певні послуги та/або товари, чекає від одержувача лояльності. Виборець у свою чергу, отримавши певні переваги, може взяти на себе моральне зобов'язання надати політичну підтримку своєму заступнику.
Виборчий клієнтелізм характерний передусім для бідних країн, де вибори надто персоналізовані, а виборні посадові особи мають значний контроль над державними ресурсами. У таких країнах система клієнтели функціонує за рахунок в т.ч. державного бюджету. В якості прикладу можна навести підвищення пенсій, мінімальної заробітної плати незадовго до виборів або виділення з державного бюджету субвенцій на виконання інвестиційних проектів під певні політичні сили. По мірі того, як рівень життя населення підвищується, патрону-політику доводиться витрачати все більше і більше ресурсів, щоб купувати лояльність клієнтів-виборців. Тому клієнтелістські стратегії є найбільш дієвими саме у злиденних країнах. У зв'язку з цим патрон може бути зацікавлений у зниженні життєвого рівня населення, а отже й проводити відповідну політику.
Сюзен Стокс та ін. автори книги «Brokers, Voters, and Clientelism» описують політичних акторів, що практикують клієнтелізм, як лідерів, брокерів та виборців. Дослідники підкреслюють, що патрони, які позиціонують себе як «політичних лідерів», «меценатів», зазвичай користуються послугами посередників, брокерів. Посередником між патроном і виборцем, як правило, виступає політична або благодійна організація.
Клієнтелізм послаблює інститути демократії. Це пояснюється, наприклад, тим, що результати виборів можуть залежати од тих подарунків, що політики підносять виборцям напередодні виборів. Крім того, патрон-клієнтські відносини негативно впливають на ефективність роботи державних органів, підвищують загальний рівень корупції в країні.
Римські громадяни володіли всією повнотою цивільних прав: тільки вони могли володіти res mancipi - речами, які становили економічну основу рабовласницького суспільства, укладати різні угоди, звертатися до суду за захистом порушених прав. Тільки римські громадяни володіли jus connubii - правом вступати в шлюб і jus commercii - правом торгувати.
Поруч з володінням повною правоздатністю в сфері цивільно-правових відносин римські громадяни посідали привілейоване становище в публічно-правовій сфері. Вони мали право брати участь і голосувати в народних зборах, займати найвищі виборні посади магістратів, з них комплектувалася армія. Це сфера політичних прав, які не залежали від сімейного стану особи.
Демократія, як її офіційно розуміють в Україні:
Політичні права і свободи - це такі права і свободи, які громадяни реалізують в політичній сфері суспільного життя.
— право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36);
— право на участь в професійних спілках (ст. 36),
— право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати І бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування (ст. 38),
— право збиратися без зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації (ст. 39).
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Визначимо, що громадянин України не несе жодної відповідальності за свій вибір – ані моральної, ані матеріальної. Бо більшістю (близько 73%) продає свій голос за пустопорожні обіцянки або за гречку – тобто, виступає клієнтом, на все готовим бидлом, яке по зниженню рівня життя, проголосує за дешевші подачки.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma