15 лютого 1930 року, оточений більшовиками, загинув отаман Степан Блажевський
10 років більшовики полювали за Блажевськими...10 років боротьби...Боротьби без надії...Страшної помсти. Тоді коли всі вже давно склали зброю або були вбиті.
У Теофіла Блажевського було п’ятеро синів і дві дочки (Ольга і Катерина). “Троє старших дяченків – Михайло, Микола та Степан – пішли протоптаною батьківською стежкою – вступили до Черкаського духовного училища (бурси)”. Напевно, тією ж стежкою попрошкували б і молодші сини – Андрій та Сашко. Та 1919 року на Черкащину прийшла червона російська орда. “Цю нову владу Теофіл сприйняв як пришестя сатани, тож і благословив синів на боротьбу з його слугами”, – писав перший український дослідник повстанської родини Блажевських Андрій Тегерешвілі.
Повоювавши під проводом Юрка Тютюнника, старші брати подалися до Холодного Яру. Діяли у загоні Ларіона Загороднього. 1922 року співпрацювали з городищенським отаманом Антоном Грозним. Після того як Грозного 18 жовтня 1922 року було вбито, Блажевські очолили рештки його козацтва. Відділ знову почав зростати. До Блажевських приєднувалися хлібороби Ксаверового, Орловця, Буди-Орловецької, Хлистунівки, сіл Шполянщини.
Терористичні групи Блажевських були мобільні та активні. Вони забирали каси совєтських установ, зупиняли поштові та пасажирські потяги, відбирали зброю у червоноармійців, розстрілювали політпрацівників та чекістів. Найбільш впевнено партизани порядкували на ділянках залізниці Носачів – Цвіткове, Цвіткове – Шпола, Володимирівка – Перегонівка, на станціях Завадівці та Городищі.
Не дрімали і більшовики. 1923 року вони вистежили Миколу Блажевського і арештували його, але вже у травні він утік з Черкаського ДОПРу.
Боротьба продовжувалась. Активність загону не спадала і 1924-го, і 1925 року.
Під час колективізації загін поповнювала молодь “розкуркулених” родин, зокрема ксаверівських сімей Шевченків, Нещадимів, Снігурів знайомий голос Родіона Сіренка.
За Блажевськими полювало багато різних ударних груп. Хто тільки не переслідував партизанів – чекісти, міліціонери, комсомольці, сільські активісти, навіть військові частини. Червоні буквально наступали на п’яти. Вони вбили Володимира Нещадима, полонили Матвія Коваля, Василя Шаповала, Михайла Карпенка, Василя Нещадима. А 1925 року у перестрілці під Сингаївкою вбили Миколу Блажевського (його поховали на православному цвинтарі у Шполі). Під час нападу на пошту в Городищі було смертельно поранено і Михайла Блажевського. Двічі кулі влучали в Степана Блажевського, але щоразу йому вдавалося відірватися від погоні…
Міліція та її поплічники взяли партизанів в облогу. В одній із сутичок в урочищі Ламані Гори (між Городищем і Млієвом) проти ночі 12 лютого 1930 року було вбито Павла Шевченка, помічника Степана Блажевського, а самого отамана поранено. Три дні йшли по кривавих слідах запроданці, винюхуючи, де сховався отаман. Вранці 15 лютого на околиці Хлистунівки опричники оточили скирту, в якій ночував Степан. Під час бою отаманові вдалося застрелити одного запроданця.
Коли набої закінчилися, Степан учинив самогубство. В цьому бою загинув і його помічник Снігур.
15 лютого у перестрілці комнезамівці поранили й Андрія Блажевського, але йому вдалося врятуватися. Та ненадовго – його видав зять, чоловік сестри Катерини. Він хотів урятувати дружину та дитину, яких москалі кинули в тюрму.
Андрій переховувався у с. Терешки Шполянського району. Тут його 8 березня 1930 року і захопили зненацька. Він відстрілювався, а коли скочив із горища у сіни, щоб вишмигнути з хати, його таки підловили на приціл… За кілька секунд після поранення він вмер, але нагана з рук не випустив.
Після вбивства Андрія арешти не припинилися. У справі Блажевських червоні притягнули до відповідальності близько чотирьох десятків мешканців Городищенського, Шполянського, Корсунського та Ротмістрівського районів. Нібито у цьому допоміг чекістам колишній повстанець Василь Нещадим.
За свідченням працівника карного розшуку С. Ткаченка, остаточно “націоналістичну банду Блажевських” вдалося знищити у січні 1931 року…
Найменший із братів Блажевських, Сашко, коли батька вислали в Сибір, виїхав із родиною сестри Катерини на Донбас, де працював на шахті. Батькову ж хату відібрали ще 1927 року. В ній відкрили шкільну майстерню і їдальню…. У 40-х зник Олександр. Більше про нього ніхто нічого не чув. Не повернувся з Сибіру і Теофіл Блажевський.
Так сумно закінчилася історія видатного повстанського роду: Михайло, Микола, Степан та Андрій Блажевські загинули парубками, а вісток про долю Олександра і досі не чути. Їхня сестра Ольга померла молодою. Лише Катерина пустила гілочку роду Блажевських, але додала її до генеалогічного дерева іншої родини.
З книги Романа КОВАЛЯ «Коли кулі співали»
_______________
On February 15, 1930, otaman Stepan Blazhevskyi perished, surrounded by the Bolsheviks.
The Bolsheviks had been hunting otaman Stepan Blazhevskyi ten years.... ten years of struggle… hopeless struggle... horrific revenge. In times when all had already surrendered or were killed. Theophil Blazhevskyi had five sons and two daughters (Olha and Kateryna). “Three eldest sons - Mykhailo, Mykola and Stepan - followed father’s path and continued their education at the Cherkasy divinity school (so called bursa). Perhaps the younger sons,Andrii and Sasha, would have followed the example of their elder brothers. However, in 1919 the Red Russian horde came to Cherkasy. Andrii Tehereshvili, the first Ukrainian researcher of rebel Blazhevskyi family, wrote: "Theophil perceived Bolsheviks as the coming of Satan, and therefore blessed his sons to fight the satanic servants". After fighting under the leadership of Yurii Tiutiunnyk, elder brothers went to Kholodnyi Yar, where they joined an insurgent group of Larion Zahorodnyi. In 1922, they worked with Anton Hroznyi - an otaman from Horodyshche. After the death of Hroznyi on October 18, 1922, Blazhevskyi brothers headed his unit. The number of fighters started to increase. Farmers from Ksaverove, Orlivets, Budy-Orlovetska, Khlystunivka, and the villages of Shpoliansk region joined the unit of Blazhevskyi. The insurgent groups of Blazhevskyi brothers were active and mobile. They robbed Soviet institutions, stopped mail and passenger trains, took away weapons from the Red Army soldiers, killed agents of the Cheka and political workers. Insurgents felt themselves the most freely in the area of the railway stations Nosachivka-Tsvitkove, Tsvitkove-Shpola, Volodymyrivka-Perehonivka, Zavadivka and Horodyshche. However, the Bolshevik invaders didn’t waste their time too. In 1923, they tracked and arrested Mykola Blazhevskyi, but he managed to escape. The youth filled the ranks of the rebel forces in times of the collectivization. Sons of Shevchenko, Neshchadym, Snihur, Sirenko families joined insurgents. Lots of special groups hunted Blazhevskyi brothers. The freedom fighters were chasing by the Cheka agents, police, Komsomol members, rural activists, even military units. The Reds were hard on the heels of the rebels. They killed Volodymyr Neshchadym, captured Matvii Koval, Vasyl Shapoval, Mykhailo Karpenko, Vasyl Neshchadym.
In 1925, Mykola Blazhevskyi was killed in a firefight near Sinhaivka (he was buried in the Orthodox cemetery in Shpol). Mykhailo Blazhevskyi was mortally wounded during the attack on the post office in Horodyshche. Stepan Blazhevskyi was wounded twice but each time managed to break away from persecutors. The police with accomplices tracked insurgents. On the night of February 12, 1930, the otaman was wounded and his assistant Pavlo Shevchenko was killed in a firefight near Lamani Hory (near Horodysche and Mliev). Three days Red beasts had been following the bloody trail, sniffing out where the otaman hid. In the morning of February 15, on the outskirts of Khlystunivka, Bolsheviks surrounded the haystack where Stepan slept. During the fight, the otaman managed to kill one culprit. When Stepan ran out of ammo, he committed suicide. His assistant, Snihur, also perished in this fight. On February 15, Andrii Blazhevskyi was wounded during the shootout with kombeds (members of the Committees of Poor Peasants; better known as traitors), however he managed to escape. But not for long - the husband of Andrii’s sister Kateryn, betrayed him, trying to save his wife and child, who were arrested by the Bolsheviks. Andrii was hiding in the village of Tereshki, Shpolianskyi district. On March 8, 1930 he was taken by surprise. Andrii shot back, but was mortally wounded... A few seconds after the injury, he died, but he did not drop the revolver from hands. The arrests did not stop after Andrii’s death. About forty residents of Horodyshche, Shpoliansk, Korsun, Rotmistr districts were persecuted by the Bolsheviks. Vasyl Neshchadym, former insurgent, allegedly helped the Cheka agents. According to the testimony of the criminal investigation officer S. Tkachenko, the "nationalistic gang of Blazhevskyi" was finally liquidated in January 1931 ...
After Theophil Blazhevskyi was deported to Siberia, the youngest of the Blazhevskyi brothers, Sasha, with Kateryna’s family moved to Donbas, where he worked in the mines
Their house was confiscated back in 1927. The Soviet authorities opened there a school workshop and a dining room... In the 40's Oleksander disappeared. Nobody has heard from him since then. Theophil Blazhevskyi had not returned from Siberia either.
A painful and sad end of an outstanding rebel family. Mykhailo, Mykola, Stepan and Andrii Blashevskyi were killed in the prime of life. Oleksandr’s fate remains unknown. Their sister Olha died at a young age. Only Katerina kept the sparkle of Blashevskyi family, but it became a part of the family tree of another family.
Roman Koval “When Bullets Sang”
_______________
Невідомі факти про українську військову звитягу:
FB: https://www.facebook.com/ukrainianmilitaryhonor/
Instagram: https://www.instagram.com/ukrainian_military_honor
Enigma: https://enigma.ua/users/ukrainianmilitaryhonor
Telegram: https://t.me/militaryhonor
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma