Порівнюючи дві тоталітарні системи – фашизм і комунізм – що забороняють робити у сусідній країні-агресорці - варто буде зауважити, як міністр пропаганди однієї з них любив цитувати одну з тодішніх популярних п’єс, кажучи, що коли він чує слово "культура" його рука тягнеться до пістолета. Згодом адаптація цитат взагалі набула широкого вжитку, і вже у 1960-х роках навіть правдолюбний Маланюк, наслідуючи згаданого доктора Геббельса, обережно зауважив, мовляв, "коли я чую вираз "українська література", мене завше проймає складне й тривожне почуття".
Різниці у цих почуттях, хоч як дивно, ніякої – тоталітарна влада силоміць насаджувала свою культуру, а підневільні народи зі зброєю в руках відстоювали свою власну. Єдине, що зброя у катів з жертвами різнилася: перо в письмаків і терор у влади. Тож "Культурна колонізація" Радомира Мокрика – це розповідь про те, як культура стала полем бою. Автор нагадує, як продовж століть російсько-радянська імперія намагалася сформувати в українців комплекс меншовартости, фальсифікувала нашу історію й нав’язувала свою мову. Ці стратегії культурної колонізації були для неї інструментом експансії та окупації, а також способом прокласти шлях до військового вторгнення.
Водночас ця книжка - історія боротьби шістдесятників, дисидентів і правозахисників, які розуміли, що відстоювати національну ідентичність у часи радянського панування – це боротися за майбутнє. Навіть після розпаду 1991-го радянська імперія залишила по собі не лише назви вулиць і російську мову в містах, а й міти про "братні народи" та звичку озиратися на Москву, глибоко вкорінені у свідомості мільйонів українців. Таким чином, це дослідження – спроба осмислити роль культури в російсько-українському протистоянні та нагадування про те, до яких наслідків може призвести нехтування нею.
Радомир Мокрик. Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії. – К.: Локальна історія, 2025
Фото: Валер Бондар. Ілюстрація до вірша В.Стуса «Над осіннім озером», 1988
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma