…Саме страх свого часу призвів до того, що автор цього роману був змушений сховатися за псевдонімом. Більше того, будучи видана німецькою мовою на території Третього Райху в 1937 році, книжка має зо три власних автори. Тобто досі не визначилися із тим, хто ж її написав, сховавшись за псевдонімом Курбан Сеїд - чи то азербайджанець, і тоді це перлина азербайджанської літератури, а чи грузин, і в такому випадку всі лаври належать Грузії, чи взагалі баронеса Эрен-фельс фон Бодмерсхоф, і це вже світова сенсація, успіх і розвінчання всіх таємниць на нобелівському рівні.
Хай там як, але для читача, загартованого на мексикансько-турецьких телесеріялах, історія, що трапилася на межі ХІХ-ХХ століть в Баку, знов-таки, між азербайджанцем і грузинкою, тобто мусульманином і християнкою, чи пак азіятом і европейкою, не буде аж такою дивною в контексті людських доль, почуттів і стосунків. Натомість глянути, в яких умовах усе це відбувалося, і за яких суспільно-політичних обставин часу і місця – в азербайджанській столиці, дагестанському аулі чи навіть перському гаремі, еміграції та бою – на це буде не шкода вечірньої години на читання. Але, знов-таки, справа не в екзотичному тексті про феєричні пригоди в контексті «дружби народів», а в актуальності самої книжки. А вона вже на самому початку змушує замислитися над дуже болючими для нас проблемами. Насамперед – над національною ідентичністю, бо в цьому романі навіть малолітні герої знають, чиїх батьків вони діти. І на закид вчителя про те, що певною мірою й вони відповідальні за те, чи буде «наша країна належати до прогресивної Европи чи до реакційної Азії», відповідають в дусі аж ніяк не Миколи Хвильового, що ратував за Азіятський Ренесанс, закликаючи хоч і геть від Москви, але назустріч не менш імперській Европі, а в стилі «гарячого Панька», чи пак Пантелеймона Куліша, який писав, що «ми повернулись в Україну, кращої за яку для українця нема».
Курбан Сеїд. Алі і Ніно. – Х.: Фоліо, 2025
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma