На першому поверсі звернула під сходи, у комірчину прибиральниці пані Валі. Як завжди, вона сиділа на кріслі, широко розставивши ноги, із задертою вище колін спідницею. Жінка сперлася ліктями об стіл і розв’язувала кросворд.
— Валю, добрий день, — привіталася до прибиральниці Марія.
— Доброго дня.
— Маю до тебе одне питання. Особистого характеру.
— Питайте, Маріє Олександрівно.
Жінка відклала кросворд і сіла в благопристойну позу.
— Колись давно ти розповідала мені одну історію, — почала здалеку.
— Яку? Я багато історій розповідаю. Можна вже й книжку писати. А то як почну читати все те, що тепер друкують… Стид і срам. Час уже самій щось написати.
— Звісно, — усміхнулася Марія. — Хто, як не ти, підніме сучасну українську літературу з колін?
— І я так думаю, — погодилася пані Валя.
Юлія Чернінька. Барні 613. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2024
Ілюстрація: Валер Бондар. Баба Валя і Марчиха. Полотно, олія, 1987 р.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma