«21 А Він говорив
про храм тіла Свого»
«2 «Євангеліє від св. Марка»
В дитинстві, на літні канікули, батьки відвозили мене в село, до баби Тані. Затим, як телевізора на той час ніхто не бачив, а про смартфони чи планшети ще ніхто й не здогадувався, то діти в селі розважалися, як могли: працювали з батьками в полі, заготовляли з батьками дрова, різали січку і годували ненаситне господарство. В неділю, коли батьки, одягнувшись у святковий одяг, збиралися на вулиці погомоніти, діти могли вирватися з вудочками чи кловнями на Грушвицю по щупаків чи в’юнів.
Щоправда, в мене був свій ритм сільського життя на канікулах, а тому був змушений шукати розваги собі сам. І ось ця самоорганізація мені дуже подобалась, а тому поїздка на місяць-другий в село до баби Тані викликала особливе захоплення. І серед розваг, які особливо запам’яталися, була необхідність пасти корови. Це була не обтяжлива справа, але дуже нудна.
В той день, коли я ставав повноправним пастухом, час зупинявся. Ще у першій чверті до зеніту сонце рухалося більш-менш бадьоро, та й стадо ще паслося неподалік села і треба було весь час слідкувати, аби особливо хитрі корови не забрели у шкоду. А ось у другій чверті сонце немов зупинялося і хотілося палицею підштовхувати його поближче до зеніту. І тоді баба Таня починала розповідати про минуле. Про те минуле, яке пережила сама. І ці оповідки назавжди залишилися в моїй пам’яті.
Якось, вказавши палицею на стовпи з електричними дротами, баба Таня сказала, що світ рухається до Судного Дня, про який все детально розписано у книзі Пророцтв. І що така книга є в нашої сусідки, баби Песті. Але прочитати її ніхто в селі, крім діда Петра, не може. А затим, як дід Петро відійшов, то й про пророцтва вже ніхто й не згадує і люди почали жити не по людськи.
Сонце, почувши слова баби Тані, застигло від цікавості у другій чверті. Отож я, важко зітхнувши, зауважив, що в ті часи, коли писалася книга Пророцтв, про електрику і про електричні стовпи ще ніхто й не здогадувався. І почув у відповідь, що в книзі мова йшла не про електричні стовпи, а про павутину, якою буде обплутано весь світ перед Судним Днем. І що ось такими дротами, немов павутиною, вже обплутано весь світ. Значить скоро буде Судний День, коли кожну людину будуть судити і зважувати всі її вчинки.
Покопирсавшись у своїх знаннях по географії, я авторитетно заявив, що в Антарктиді і в Арктиці електричні стовпи людство ще не скоро поставить, а отже мови про обплутану павутиною планету бути не може…
А ще, пам’ятаю, я тоді використав практично весь арсенал своїх знань з фізики та діалектичної теорії еволюції, аби довести, що мова про Судний День – це казка для невігласів. Баба Таня терпеливо вислухала мене і сказала, що перед Судним Днем з’явиться країна, якої не було до Того і не буде після Того, що всі говоритимуть про мир, але миру не буде… І що після Того знайдуть якусь долину, в яку будуть сім років звозити зброю з усього світу. І що, на превеликий жаль, вона забула подробиці, бо останній раз дід Петро читав книгу для всіх ще перед війною…
Я бачив ту книгу. Але прочитати не зміг, хоча й шукав хоч щось схоже на відомі мені «аз» та «буки». В тому древньому тексті не було жодних розділових знаків, не було поділу на слова і речення. Одна велика і гарно розмальована буква на початку нескінченної череди символів-букв, над якими розміщувалися різноманітні знаки…
А далі вир життя захопив мене і поніс крізь нескінченний час. Та давня розмова з бабою Танею про Судний День була завалена еверестами різноманітної інформації, роботою, поточними побутовими проблемами. І не зогледівся, як цей вируючий потік несподівано вижбурнув мене на пустельний берег – я опинився на пенсії.
Звичайно, берег не зовсім пустельний. Трохи далі смажать шашлики і лупасяться в карти. Ще далі древній дідуган уявив себе козарлюгою при силі і знову кинувся у вир життя, але єдине, на що спромігся – створити навколо себе тиху заводь, в яку почало зносити жабуриння.
Ось тоді я відчув подих вічності. Аж мох здибився на лисій голові.
І це був мій особисто Судний День, в якому довелося перебрати все прожите, зважити його… Аж мороз по шкірі…
І спробувати вирішити, що саме робити далі, на відпущених тобі відрізках часу, від світанку до смерканку: бігти по лікарнях, аби хоч якось протягнути ще один зайвий день; бухати, аби в безтямі зустріти останню мить… Чи спробувати посперечатися з Монтеск’є?
…Сьогодні, спостерігаючи за потугами дикої язичницької орди, я знову згадав ту давню розмову з бабою Танею (Царство Небесне!). Але цей спогад про Судний День вже переплівся із квантовою механікою і квантовою біологією…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma