…Марія сиділа в кафе, очікуючи на Курта. Той, не розбираючи дороги, а зважаючи лише на манівці, влетів, роздягаючись на ходу. «Залиш хоча б краватку», – докинула дівчина солі. «Дякую, мені без цукру», – відказав Курт офіціантці, яка кинулась допомагати з краваткою. Годинник у кутку задоволено цокнув.
– Отже, – мовив Курт, роззираючись по стінах, де Харків на фото кокетував із минулим століттям. – Що будемо ліпити?
Хвилину тому зліплений з мармеладу собачка глипнув на хазяйку. Марія облизала пальці й мовила: – Горбатий міст уже готовий, а мій песик хоче пити.
– Я можу напоїти голуба з рота, але пити цикуту на брудершафт мені вже набридло, – скривився Курт.
Песик показав на мигах Марії, щоби та доліпила їй рота, аби гавкнути на нахабу. – Нано, ну-ну! – насварила дівчина солодким пальчиком. Таким солодким, панове…
– Цитрина? – перепитав юнак, напоївши голуба.
– Помаранч, – прошепотіла Марія, намагаючись не торкатися Куртової краватки.
– Тоді Нану загорніть нам, будь ласка, із собою, – попросив нахаба, відволікшись на хвильку від цикути.
- З ким саме? – перепитали офіціантка з годинником.
– З минулим століттям, – посміхнулася Марія.
– І, якщо можна, без кокетства, – уточнив Курт.
Ілюстрація: Waldemar de Kozak
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma