«Тінь майбутнього
приходить
задовго до самого майбутнього»
«Основною ідеєю теорії інформації є те, що чим більше хтось знає про предмет, то менше нової інформації про нього вони здатні отримати. Якщо подія є дуже ймовірною, то коли вона трапляється, в цьому немає нічого неочікуваного, і відтак вона привносить мало нової інформації. І навпаки, якщо подія була малоймовірною, то її трапляння є набагато інформативнішим».
Отже, чим більше проінформована людина, тим важче її збити з пантелику викривленою пропагандою. Все просто. На перший погляд ситуація виглядає саме так, але…
Давайте ще раз повернемось до відрізку часу, який передував 24.02.22.
Росія готувалася до масштабної війни з Україною виходячи з технічної характеристики стану ЗСУ та військово-промислового комплексу (ВПК) України, який мав би забезпечити тривале збройне протистояння. І саме непоказні технічні характеристики ЗСУ та ВПК в Україні, якого практично не існувало, надихали Росію на «подвиги».
Тепер згадаємо вже відомого нам російського генерала Івашова, який застерігав Росію проти масштабного вторгнення в Україну, аргументуючи своє твердження генетичною здатністю ЗСУ до успішного збройного протистояння. Але це твердження було проігнороване всіма верствами населення Росії. Навіть фахівцями з генетики, які точно знали про властивість сплячих генів. Чому?
А тому, що тут зіграла свою похмуру роль тотальна пропаганда. Пропагандистська машина Росії для підняття бойового духу росіян всяко вихваляла могутність російської зброї і російської армії, часто-густо навіть «передаючи куті меду». Подібна інформація є приємною для вуха людини, а тому вона не піддавалася аналізу і запам’ятовувалася найкраще, а згодом людина вже й починала вірити почутому. З іншої сторони, російська пропаганда, знову ж таки для підняття бойового духу росіян, виставляла українців у ролі дурнуватих, жадібних та лінивих «салоїдів», які здатні тільки виконувати грубу фізичну роботу під керівництвом росіян. Ця інформація, за відсутності та ігнорування іншої інформації, також була приємною для вуха росіян, а тому вона також не піддавалася аналізу і автоматично запам’ятовувалася. Звідси, казки, якими набивалися голови росіян за допомогою тотальної пропаганди, перетворили в їхніх головах реальний стан речей у віртуальну реальність. І в Росії, крім купки відставних генералів, не знайшлося більше людей, які б намагалися спростувати пропагандистські штампи, або донести іншу актуальну і точну інформацію.
Ще була інформація що-до масової закупівлі українцями гігантських букетів квітів для зустрічі окупантів, але ця інформація базувалася не на реальному стані речей, а віртуальному уявленні про стан речей. Бо стан очікування на подію і вихід із стану очікування в реальність практично завжди відбувається з якимись змінами, привнесеними ззовні, і може дати абсолютно протилежний результат очікуваному. Що й сталося. Те, що в Україні досить колаборантів – абсолютна реальність. Але чому українські колаборанти вкупі з натовпами російських диверсантів не змогли переламати ситуацію на користь Росії – окрема тема розмови.
Отже, перед вторгненням Росія отримала для себе дві інформації що-до війни проти України: позитивну, яка базувалася на інформації про технічну характеристику ЗСУ, та негативну, яка базувалася на інформації про генетичну здатність ЗСУ. Негативній інформації Росія не повірила зовсім і навіть не стала втомлювати себе детальними перевірками саме завдяки тотальній пропаганді, яка створила віртуальний світогляд для російського суспільства. В головах режисерів та пропагандистів також… Як показав перебіг подальших подій, відставний російський генерал Івашов проаналізував всю відому йому інформацію набагато глибше та ефективніше, ніж російський генштаб.
Чому Росія не повірила своєму відставному генералу? Те, що влада в Росії завжди (підкреслюю – завжди і у всі часи!) не терпіла неприємної для себе інформації – відомо з найдавніших часів. Але влада будь-якої країни не зможе ефективно управляти суспільством цієї країни без створення інформаційного простору відповідно якомусь світогляду. І саме через пропаганду цього світогляду. В найдревніші часи інформаційний простір створювали вожді та жреці, в античні часи найбільш активними інформаторами були філософи-мудреці. В середні віки інформаційний простір був під тотальним контролем різноманітних релігійних течій, в надрах яких почав утворюватися новітній філософський світогляд, який і привів до технологічної революції. І вже з вісімнадцятого століття на перший план вийшли науковці, які й сформували сучасний суспільний світогляд. В цьому процесі не останнє місце займали науковці Росії… Чому ж тоді науковці Росії не підтримали відставних російських генералів, а промовчали?
Все стало на свої місця під час відвідин інформаційного інтернету навманя. Ця подія могла й не відбутись, але відбулась. Я наштовхнувся на дослідження Лорена Грехема «Естествознание, философия и науки о человеческом поведении в Советском Союзе»…
Знову повернемося напередодні, в той момент часу, коли журналісти з російського телеканалу «Дождь» (з досить таки демократичними поглядами журналісти) намагалися з'ясувати позицію відставного генерала Івашова. І пригадаємо ледь стримувані глумливі посмішки цих журналістів на слова Івашова, що Київ можна буде взяти виключно тотальним штурмом (що таке тотальний штурм ми вже знаємо по Маріуполю) як мінімум за 15 – 20 діб (п'ятнадцять – двадцять діб). Тобто, журналісти з більш-менш демократичного телеканалу «Дождь», як і вся Росія, були впевнені, що вже через день-другий у Києві на Хрещатику відбудеться парад російських військ, а тому слова досвідченого генерала сприйняли як маячню…
Таку ж само впевненість демонстрували, в різний спосіб, і російські науковці. Фізики також. І саме мовчазна підтримка російськими фізиками війни з Україною (вони також надіялися на «безкровний» бліц-криг, а потім «все буде, як колись, із борщем та гопаком», і не більше) могла б збити з пантелику і завести пошуки витоків проблеми на манівці, аби не дослідження Лорена Грехема, в яких тонко і делікатно подається кілька надзвичайно цікавих висновків, які повністю розкривають трагедію сучасної Росії і російської науки також.
Перший із них – це несприйняття. Це пристрасть до відторгнення «чужорідних» ідей. Поспішне, без глибокого аналізу, зачислення в розряд «лженауки» всього, що не співпадає з точкою зору корифеїв. Твердження, що російські корифеї можуть помилятися не сприймається за визначенням. Більше того, несприйняття незрозумілих, на перший погляд, ідей супроводжувалося не просто агресивним цькуванням носія ідеї, а буквально втоптуванням в болото. І подібне відбувалося практично всю історію розвитку російської науки.
Найяскравіший приклад в цьому плані – запекла і несамовита боротьба прихильників авторитетного російського академіка М. І. Вавілова з «народним академіком» Т. Д. Лисенком. Боротьба велася під знаменами «дарвінізм проти ламаркізму». В процесі цієї боротьби якось непомітно для борців була втоптана глибоко в болото і сама ідея Трохима Денисовича – це «можливість успадкування набутих ознак». Але залишимо цю ідею на суд майбутнім фахівцям квантової біології, а самі лиш зауважимо, що з цією ідеєю російські науковці борються до сих пір. Для цікавого читача – В. П. Щербаков «Эволюция, как сопротивление энтропии»
Цей приклад можливо і не привернув би уваги, аби не кілька поточних маленьких деталей.
Перша: Лисенко почав просувати свою ідею після кількох вдалих спроб яровизації і на перших порах успішно співпрацював із Вавіловим; лисенківську методику яровизації Вавілов використав для своєї академічної колекції, хоча цей факт згодом замовчувався. Усіма. Українськими науковцями також. Звідси, не зовсім зрозумілі причини, які спровокували запеклу боротьбу. «Дарвінізм проти ламаркізму» – то лишень ширма.
І найцікавіше – сьогодні Вавілову приписують роботу Лисенка та його послідовників: «Завдяки Вавилову було створено багато Інститутів зернового господарства в різних частинах СРСР, а також Інститутів різних субтропічних культур і культур овочівництва, продовольства».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/vavilov-vnesok-v-biologiyu.
«Мико́ла Іва́нович Вави́лов …Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню сортів пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують населення всього світу».
Друга маленька деталь: Інститути зернового господарства в різних частинах СРСР створював Лисенко зі своїми послідовниками. В цих інститутах Лисенко та його послідовники надзвичайно успішно виводили нові сорти агрокультур і адаптували їх до конкретних кліматичних умов. Із середовища послідовників Лисенка вийшло чимало авторитетних науковців. А послідовники Вавілова так і залишились на позиціях чисто теоретичних досліджень.
Запам’ятаємо цю другу маленьку деталь і не будемо шукати причин «запеклої боротьби». Нам потрібна точність інформації про вчора, аби зрозуміти причину подій сьогодні. Точність інформації без урахування політичної складової, бо подобається комусь комуністична ідеологія чи ні, а подія вже відбулася і вона є складовою загальної історії.
Другий висновок Грехема повною мірою пояснює світогляд російських науковців, і не тільки, вже сьогодні. Так от, Лорен Грехем зауважив, що на перших порах (до тотальних репресій) російські науковці ігнорували марксистський діалектичний матеріалізм і проводили свої досить таки успішні дослідження паралельно з європейськими науковцями. Після тотальних чисток в середовищі російських науковців (з подачі самих же науковців – ідеологічних борців), вже радянські науковці свято дотримувалися марксистського вчення настільки, що з шестидесятих років двадцятого століття діалектичний матеріалізм став світоглядом радянських науковців на рівні підсвідомості. А ленінські установки із статті «Матеріалізм та емпіріокритицизм» (на базі твердження, що матерія існує окремо і поза свідомістю, а це прямо суперечить принципам квантової механіки) стали основою досліджень радянських фізиків. Звідси і корені строгого дотримання основ квантової фізики.
Більше того, зауважує Грехем, після падіння «лисенківщини», радянські науковці почали інтерпретувати молекулярну біологію з точки зору діалектичного матеріалізму і серед цих науковців виділяється провідний генетик академік Дубінін («Современная генетика в свете марксистско-ленинской философии»). Радянські науковці якось і не помічали, що діалектичний матеріалізм та генетика – це трохи несумісні речі. І якось не помітили, що, «заваливши лисенківщину», самі стали в це ж само русло.
Схожим, зигзагоподібним, було і сприйняття квантової механіки спочатку в середовищі російських, а потім і радянських фізиків. Щоправда, Грехем уточнює, що і в світогляді деяких радянських науковців відбувалися зміни у сприйнятті квантової механіки і, як приклад, він приводить російського фізика В. А. Фока та детально розбирає спадщину українського філософа М. Е. Омелянівського.
І ось тут ми підійшли до найбільш ризикованої частини, яку я намагався боком обходити впродовж кількох років ознайомлення з квантовою механікою і квантовою фізикою…
Чи існує різниця між квантовою механікою та квантовою фізикою? Скажемо так: вже ось впродовж ста років науковці намагаються об’єднати квантову механіку і релятивістську фізику в одну науку, аби отримати квантову релятивістську фізику. Але не зростається.
За ці сто років квантова механіка тихенько переросла у прикладну науку, давши світові комп’ютери, смартфони і все програмування до них. А квантові комп’ютери, які вже почали працювати, обіцяють в недалекому майбутньому створити не тільки досконалий штучний інтелект, який допоможе людині вийти у відкритий Всесвіт, але й …квантове тунелювання крізь масиви простору… На базі квантової механіки народилися квантова хімія і квантова біологія, від чого теоретичні міркування, що людина походить від мавпи тихенько канули в лєту. На базі квантової механіки почалися теоретичні дослідження квантової свідомості людини, аби нарешті дати відповідь на найдревніші питання: «Хто ми? Звідки ми? Для чого ми?».
А квантова фізика за ці сто років розробила теоретичну Стандартну модель, яка добре пояснює матеріальний світ елементарних часток. Але світ нижче планківського горизонту для Стандартної моделі залишається недосяжним, від чого в процесі досліджень з’явилися теорія струн та М-теорія, гіпотеза про темну матерію та темну енергію… З релятивістським гравітаційним полем, яким посунули силу тяжіння класичної механіки, також не склалося, бо довелося змінити перше уявлення увігнутого двовимірного простору, по якому котяться планети, тривимірним простором, в якому нічого котитися не може за визначенням, навіть якщо тіла будуть штовхати гравітони…
І тут найцікавішим є те, що саме в Росії спостерігається найбільша кількість прихильників чисто теоретичної квантової фізики. Вони не відторгають квантову механіку, але тримають її на відстані. Бо квантова механіка повністю суперечить засадницьким началам релятивістської фізики. Саме релятивістської фізики, яка є основою марксистського діалектичного матеріалізму. І саме тому дослідження квантової свідомості людини в купі з квантовими комп’ютерами добряче таки нажахали російських науковців і саме в царині інформації. Чому?
Росіяни ніяк не можуть сприйняти як реальність дослідження фізиків Паризького університета Alain Aspect, які ще у 1982 році встановили, що інформація розповсюджується по всьому Всесвіту, на будь-яку відстань, практично миттєво. І що наші слова та наші думки, які генеруються мозком людини, також є інформацією, а отже і вони розповсюджуються миттєво по всьому Всесвіту. І Всесвіт реагує на цю інформацію… Звичайно це ніяк не вкладається в теоретичні розробки квантової фізики, але це є як реальність, так само, як реальністю є квантовий світ всередині нас і навколо нас.
Підсумовуючи наші спостереження за допомогою Лорена Грехема, можна зробити перший висновок: російські науковці все ще перебувають під впливом філософії марксистського діалектичного матеріалізму, а тому, будь-яке твердження, яке лежить поза цією сферою просто не розглядається та ігнорується. Вони все ще перебувають під впливом ідеї, що коли вийде дослідити на адронних колайдерах внутрішній світ елементарних часток, то можна буде зрозуміти, як влаштований внутрішній механізм цих само елементарних часток. На існуванні елементарних часток базується квантова фізика, а квантова механіка якось обходиться без них. Але за останні п’ятдесят років досліджень внутрішній світ елементарних часток так і не відкрився, можливо, як зауважив один із американських прихильників релятивістської фізики, науковці рухаються в протилежному від істини напрямку?
І саме там, в діалектичному матеріалізмі, поняття інформації розглядається, як простий механічний набір символів, наприклад, буквочок і не більше. Звідси і колапс хвильової функції сприймається виключно, як простий набір символів, а ідея одного із нобелівських лауреатів, що колапс хвильової функції відбувається під дією свідомості, просто ігнорується релятивістами, як спосіб містичного мислення.
Абсолютно механістичний підхід в дослідженні біологічних процесів, що відбуваються в кожному живому організмі, не дозволяє прихильникам діалектичного матеріалізму хоча б сприйняти до розгляду ідеї, яка поступово проявляється у квантовій біології. Ну ось хоча б із насущного: що таке життя?
Перший закон термодинаміки – це закон збереження енергії, а енергію неможливо знищити і єдине, що тут можна зробити, так це змінити форму енергії. Наприклад, перетворити енергію в тепло.
Другий закон термодинаміки стверджує, що ентропія з часом зростає і система набуває однорідного стану. Ентропія в нашому випадку – це кількість прихованої мікроскопічної інформації.
Енергія та ентропія, як бачимо, – це не одне і теж само. Але, приймаючи форму тепла, енергія немов «зростається» з ентропією… І саме такі фізичні процеси не просто відбуваються в біологічній системі, а вони, ці процеси, створюють біологічну систему…
І ось тепер повернемося до нашого питання: чому Росія не повірила своєму відставному генералу і з радістю пішла на війну з Україною? Так, саме з радістю. То вже після провалу «плану А» в російському середовищі почалися пошуки винного єфрейтора у всіх негараздах, і за кордон тихо потягнулися перші «гарні росіяни».
Бо Росія потонула в потоках власних домислів. Потонула тому, що Росія (вся Росія!) за століття своєї історії так і не навчилась сприймати точну інформацію, за допомогою якої можна було б проаналізувати ситуацію і нарешті вийти з парадигми діалектичного матеріалізму: «Богу свічка, а чорту кочерга». Не навчилась тому, що науковці, які формують свідомість суспільства, так і не вирішили для себе проблеми, сформованої ще В. А. Фоком: «В квантовой механике понятие о состоянии сливается с понятием «информации о состоянии», получаемые в результате определенного максимально точного опыта. В ней волновая функция описывает не состояние в обыкновенном смысле, а, скорее, «информацию о состоянии».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma