Цю п'єсу колись було надруковано в газеті "Вечерний Луганск", і присвячена вона була ректору юридичного факультету Східного універсітету міста Луганськ, Лідії Іванівні Лазор. Вона уславилася тим, що видавала книги своїх "віршів", і студентам ставила заліки лише тоді, коли вони показували їй куплену книгу її "віршів".
Зараз мадам Лазор перебуває в окупованому Луганську, де продовжує свою викладацьку діяльність на шкуду Україні.
П'єсу було написано кацапським єзиком. Якщо читачі побажають, я надам її в оригіналі.
ТАЛАНУ ГНІЙНИК СИЗООКИЙ
майже безматерна п'єса із життя провінційної богеми
Духовність тоді серце пеститиме,
Коли стане почуттями зігрівати.
А там, де вульгарність прозирає одна,
На місці духовності – сатана.
Л. І. Лазор
ДІЙОВІ ОСОБИ
- Мадам Пазор - дама далеко за постбальзаківський вік, доктор право- та лівопису, академік юрисПУРГЕНЦІЇ, прохвессор Проміжнаціонального Північно – Східного Бурситету. Одягнена в три незастебнуті шуби – боброву, норкову та соболину, з-під яких видніється неймовірна кількість золотих хрестів, зразків, сердець з діамантами, смарагдами та рубінами Голконди на золотих же ланцюжках, товщиною із собачі. На всіх пальцях – діаманти у перстнях (не нижче трьох каратів), на деяких – по два персні, а то й по три. Офіційна а зарплата мадам Пазор ненабагато перевищує неоподатковуваний законом мінімум. Трохи недоумкувата. Цілком не знає української мови. Російського, втім, також. Пояснюється фразами, почерпнутими з протоколів комсомольських звітно-виборних зборів у середній загальноосвітній школі та мексиканських серіалів.
- Герасим – глухонімий служитель культу мадам Пазор. Одягнений у вишитий півнями червону косоворотку, сірі галіфе. На ногах – високі смазні чоботи, на голові – картуз.
- Піп Варрава - дуже близький родич мадам Ганьба. «Тримає» збудований нею храм Христа Спасителя-на-хабарах. Слизький тип у пенсне, з напомаженою рідкою гривою та борідкою «під Троцького». Худий і довгий, гнучкий тілом. З-під ряси стирчать босі ноги в ципках, на голові – бейсболка з написом «Доджерс». Голос – деренчливий козлітон (ніби осел сцить на бляху). На шиї – масивний хрест.
- Аліна Грак – молода поетка постбальзаківського віку. Пишна блондинка. Одягнена в сильно декольтовану вечірню червону сукню.
- Алія Фріцівна Халявенко – дрімуча старенька певної національності, колишня поетка для дітей та колишня позаштатна стукачка КДБ.
- Два критики - сірі суб'єкти, з гучними іменами, в гарних костюмах. Ріпи досить наїдені і в міру червоні. Один з критиків є головою тубільної письменницької «міжрегіональної «спілки», що увібрала у свої богемні безладні ряди і мадам Пазор. Він поцуватий, слизькуватий і брехливо - солодкуватий. Звати його Йосип Сперктор. Обидва критика пишуть рецензії на книги мадам, сповнені хвалебних відгуків.
- Публіка - розфуфирені панки та панночки, «вершки» лупанського бомонду, що зібралися, як це водиться в таких випадках, на «творчий вечір» мадам Пазор, тобто – на халявний фуршет.
- Журналіст газети «Дієтичне життя» - слизький суб'єкт зі спітнілим диктофоном. Одягнений у неприємний костюм із магазину вживаних товарів для багатих.
- Хор - натовп у колись білих хламідах, зі слідами шпротного паштету, вершкового масла, майонезу та кетчупу на них. Усі – на котурнах, в трагічних масках підлабузників.
- Диригентка - огрядна жінка у високій завитій перуці. Замість диригентської палички розмахує палкою сервелату, що супроводжується голодними поглядами хористів і хористок. Одягнена у сукню а-ля Коко Шанель, яке їй мало розмірів п'ять. За спиною прив'язані маленькі крильця купідону, набрані з курячого пір'я і злегка страчені міллю.
ДІЯ 1.
На фіранці з рожевого бархату з нашитими блискітками, шпильками пришпилено величезну ліру, вирізану з шпалерного паперу «під цеглу». Сцена висвітлюється софітами та палаючими на гуртожитній тумбочці, замаскованої під аналой, та новорічними свічками із запахом туалетного «хвойного» мила. Відкривається завіса. На сцені, вставленій пластиковими стільцями з літнього майданчика провінційного кафе, за зростанням збудований хор. Диригентка, вклонившись глядачам, повертається до співаків і починає затято розмахувати палицею сервелату, грайливо поводячи при цьому значних габаритів та вельми приємних форм сідницями. Хор співає голосно, але дещо героїчними голосами на музику «Серце красуні схильне до зраді», використавши приспів із «Жив-був у бабусі сіренький козлик».
Хор: - Ця історія може статися,
Або трапилася – там, де завгодно!
Можливо, правда, а можливо – небиль,
Тільки така трапилася хуйня!
Приспів: - Може, правда, а може - небиль,
Тільки така трапилася хуйня!
Немає пророків у нашій вітчизні,
І затискають геніям горлянки.
І за Лупанськом ґрунтується слава
Столиці поетів, ось так хуйня!
Приспів.
Тут образили бідную блєді
Своєй безкультурністю всякі типи,
Замість того, щоби щастя змагати,
Така ось тут трапилася хуйня!
Приспів.
Диригентка (повернувшись до зали та громовим контральто, воздівши до неба ковбасу, речитативом віщує):
- Діяння, подібні до цих злодіянь,
Проти благодійниці нашої,
Геніальної письменниці вченої,
Мадам Пазор всеблаженнішої,
Викоренити треба! Бо непотрібом виглядає
Вся поезія всесвітня
Після написаного найшанованішою
І пакі вченішою
Мадам Пазор найписьменнішої!
Архіскладно жити в державі, яка
Досі до хрестоматії не включила
Творінь найславетнішої
Мадам Пазор найскромнішої!
Аще єжлі інда вже продовжується
Це неподобство - накося, викуси -
То охуєваша населення всесвітнє
Від придушення можновладцями
Мадам Пазор найдорожчої!
З-за лаштунків вилітає гаманець. Диригентка вправно ловить його лівою рукою. Хор, ламаючи лад і ранжир, підлітає до ватажка і починається поділка допомоги. З криками, гаміром, під глухі удари по сурлам та ребрам, хор звалює за лаштунки. На сцену, на цирлах, впурхують два підлабузники, затягнуті в блакитні трико з рожевими пишними бантами під колінами та ліктями. Вони натхненно несуть гасло, яке встановлюють на задньому плані. По гаслу грайливо ковзає фундаментальний напис брусковим шрифтом: «Слава мадам Пазор!» Виконавши свою роль, підлабузники літають, безперервно кланяючись і роблячи реверанси, розсилаючи убік залу повітряні поцілунки, виповнені глибокопохабного змісту. На сцену починає виходити публіка. Усі культурно розсідають по місцях. Чути ввічливі репліки: «Ти, бля, бошку прибери – хуй чого видно через твої патли!», «Йоб твою матір – по ногам, як, бля, по асфальту!», «Будьте люб'язні, пропустіть мене, будь ласка, далі, а то ща так переїбу, що ви перекидатися будете далі, ніж бачите!», та таке інше тощо.
1-й панок (лорнуючи 2-го пана):
- Вже тільки я дізнався, що збереться
Консиліум світський для вихвалянія мадам,
Вже як є – все кинув і примівся
Сюдить, тудить її в ашрам!
2-й панок (лорнуючи повну цицьок пазуху Аліни Грак):
- Ах, так, подія така
За значимістю вище Різдва –
Мадам Пазор так Біблію тлумачить,
Що зрозуміло одразу всім і вся –
Що Золотоустий Іоан,
Що Сабодан Владімєр –
Втлумачили нам все не так!
Але – слава Богу і мадам Пазор –
У нас тепер є правда,
Справжня сутність, яку відкрила нам мадам!
Та хто б ще сподобився таке
Народу докладно, у віршах,
Відкрити! Езотеричне чтиво
Відтепер з'явилося у нас – Євангеліє від мадам Пазор,
Псалтир її, ндравоучення
Ах, як ми жили досі! Не жисть була, а так – тортури!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma