1-й панок (підсмикуючи штани під пахви):
- Так, тільки в нашому Бурситеті міг з'явитися цей талант.
Мадам писати й ліворуч може,
Й праворуч пише – все одно
Виходить так, що глянути лячно -
Від геніальності її!
Як швидкоминуче видіння,
Спроможна вразити уми -
Якщо лиш з'явиться перед кимось,
Як геній чистої краси!
Аліна Грак (втручається у розмову панків):
- О, так, вона чудово пише!
Вона і казки промовля –
Вона святою мораллю дихає,
Вона – чарівний індивід!
(у бік зали, зло):
- Та якби не її багатство,
Що навряд чи праведним шляхом
Прийшло до мадам Пазор -
Не дарма ж її тягали туди,
Де компетентні органи –
То хто б її друкував?!
Ось навіть я – хвалю лише за конверти,
В яких є скромний гонорар…
Їбать і різать, надто скромний!
Я – поетеса хоч куди,
Бо молода ще…
Її ж давно на піч - або у піч -
Відправити б на часі!
(Знову у бік панків, захоплено):
- Я просто млію вся від щастя,
Читаючи вірші мадам!
ПАЗОР! О, що за красне ім'я!
Панки часто й голосно кивають у відповідь, хрумтячими шиями. Зненацька вся публіка зривається з нагрітих задами місць і починає шалено аплодувати. На сцену, в супроводженні двох модних критиків, велично випливає мадам Пазор. Діамантові бризки від перснів і серег засліплюють аплодуючу публіку.
Мадам Пазор (благодушно):
- Не треба мені аплодувати,
Не лунай, грім переможний -
Адже я – найскромніша з усіх,
Бо шаную Завіти Бога.
Він виростив в мінє талан
Єврейськой грошовою мірой!
Оплески переходять в овацію. Чути підлабузницький - солодкі крики: "Браво!"; «Бравісімо!»; «Ну ні хуя ж собі!»; «Во, бля, шо називається - сама свята простота!»
Крізь цей шум чути, як даму з повною пазухою судомно і болісно нудить окрошкою з грибами. Нарешті все стихає і публіка, невпинно кланяючись, сідає на стільці. На сцену вбігає Герасим, несучи чудове крісло стилю «сталінський ампір» і встановлює його на постамент під опуклим задом мадам Пазор.
Герасим (улесливо):
- Му-му!
Мадам Пазор (зверхньо, з московським розвальцем у голосі):
- Спасі тібя Хрістос, галубчик!
Глухонімий, зашарівшись від щастя, тікає зі сцени.
1-й критик (вручаючи мадам Пазор букет квітів в обмін на конверт із щільного паперу):
- Зараз ми представлятимемо
Ще одну книгу цієї дами,
Чия чеснота на устах у всіх,
І творчість до того народна,
Що так і хочеться порівняти
Чудовий стиль мадам
З безсмертною мудрістю посконною!
Хоча б ось із цією:
«Піздєць»,- сказав скварець»!
Або іще такі рядки
З глибини народних вуст:
«По дірєвні йшла та пєла
Баба здоровєнная,
Піздой за угол задєла –
Зарєвєла, бєдная!»
Так і у Вас, мадам Пазор,
Вірші такою експресією повні.
Яка сила в них звучить,
Який таланішше кричить!
Здіймає руки горе і закочує очі, висунувши убік фіолетового, як у чау-чау, язика, тим самим демонструючи своє непідробне захоплення талантом мадам. Погладжує себе по грудях, де у внутрішньому кишені піджака лежить конверт з допомогою від мадам Пазор і звертається знову до публіки:
- Талан цієї поетесиЦвіте та пахне полум'ям яскравим,
Мов духовная пожежа.
Лише їй відкрилася істина Свята:
«Коль хочешь долго жить – не загружай
желудок свой свинцовым салом»!
(вбік, тихо):
- Дякую, хоч не дробом,
Не картеччю, не кулею «жакан»,
Отриманими в черево
Від партайгеносе на полюванні!
(продовжує до зали):
- Яка мудрість тут стримить!
Що перед нею Пушкін,
Що Шевченко!
Так – дрібні писаки, провінціали,
Скудослів'я яких
Давно вже приказкою стало.
Але мадам Пазор!
Вона – як Елла Щукіна,
Воскреслая легенда,
Таке шалене буйство мови!
Усі музи їй покірні, варто лишень
Пірнути їй у надра гаманця!
2-й критик (завзято заштовхуючи в кишеню конверт від мадам Пазор):
- Мадам Пазор, маючи всі таланти,
Яких і в столиці не знайти,
Нині заспіває свої вірші.
Адже на свої слова вона сама
І музику склала неволі,
Бо склад такий, що хочеться спивати.
Безцінний дар Морфея!
Кліо втілилася
У наш тяжкий вік в мадам Пазор!
Та що там Данте Аліг'єрі,
Що там Монтень, Перро, Мільтон,-
Мадам Пазор гуманніша за всіх гуманістів,
Разом узятих чи по одному.
І епопеєю всіх книг її вінок квітів
Допоможе всім нам швидше
Зрозуміти по-новому джерело
Усього, що було спочатку –
Рігведу, Біблію, Коран…
Ну, і Талмуд, само собою –
Адже вона власною рукою
Переписала тексти так,
Що всім доступні й зрозумілі стали
Першоджерел загадкові рядки.
Мадам і в школі вивчають,
І в цирку ставлять номера
За її казковими сюжетами.
Відкинувши критика, на сцену вривається припізніла на відкриття презентації захекана Алія Фріцівна Халявенко. Вона підбігає до мадам Пазор і зворушливо складає в молитовному жесті руки.
Алія Фріцівна (томно, зі старечим деренчанням у єлєйному голоску):
- Азохенвей, її релігійна поема
Така велика в художньому плані,
Оригінальна, повчальна, мила –
Що просто млію, лише читаю
Хоча б ось ці рядки віршів:
«Откровением Бог к народу пришел,
Лестницу спасения к раю Он подвел.
По ней легкокрыло лишь те взойдут,
Кто Божьи Заветы в душе несут».
Щойно я прочитаю вірші мадам,
Як одразу здоров'я міцніє –
Пурген абсолютно не потрібний мені,
Не те, що колись не читаю.
І якщо у кожного завжди буде
Хоча б одна її книга –
Все вилікуємо просто і швидко тоді -
СНІД, сифіліс, кір та ангіну!
Бабуся широко роззявляє беззубу пащеку і висолоплює жовтого язика, щоб присутні
переконалися в тому, що на СНІД, сифіліс, кір та ангіну Алія Фріцівна не страждає. Спотикаючись і клишоного, на сцену вибігає Герасим. Він збуджено дихає і розмахує якимось м'ятим папером.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma