Я проснувся вночі серед лісу. Повна луна освітила галявину, у центрі якої палав вогонь. А навколо вогню сосни, дуби, тополі, берези, верби, великі і маленькі дерева немов у великому танці хиталися у ритмі пісні цієї ночі.
У кожного дерева свій рух, свій танок. І здавалось, що то вітер хитає кожний стовбур з молодими листами. Та ні! Сосни набирали амплітуди і хиталися на різні боки, берези розмахували своїми гнучкими гілками-руками, дуби рухали лише гілками та листям. У кожного свій танок, але танцювали вони між собою.
Сосна з дубом, береза з тополею, верба з калиною – кожен обирав собі пару не на день, а на десятиліття. Вони танцювали танок життя та її відродження на весні. Свято, велике свято, на яке я потрапив.
Ритм посилювався, танок становився несамовитим. Гілля з молодим листям летіло у різні боки і вітер був від їх танцю. А вогонь все сильніше розгорався. Вогонь наповнював життям і силою все живе навколо. Немов той вогонь був духом небес, що прийшов на свято землі. І коли вогнище піднялося до самих небес раптом пішов дощ. Сильний, нестримний, жаданий весняний дощ.
Танок продовжився.
І вважалося мені, що ввібрав я в себе світло вогню, що цей вогонь запалав і в моєму серці. Що як і дерева я в танці під дощем і цей танок мій зі всесвітом.
Блискавка! Я прокинувся. За вікном йшов дощ. Вітер намагався керувати деревами, але я знав, що то танець весни і хто такий цей вітер, щоб його слухати. Немає в світі сили, щоб зупинити життя і той рух вільної сутності.
30.04.2020 Алекс Беккер ©
#історіїлісу
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma