Україну, як державу, створив не Ленін, а Сталін. Більше того, Сталін передбачив розвал СССР і в процесі організації ООН Сталін настояв, аби Україна в ООН виступала окремою державою…
Так, це могло б бути жартом чи тролінгом на речетативи московитів, але… Було б весело, аби не було так сумно…
Кожна держава розвалюється спочатку зсередини, а вже потім її добивають і розривають сусіди. Приблизно за такою схемою розвалилась Київська Русь…
Однак історія може повторюватися… І сьогодні ми спостерігаємо, як знервоване війною і страхом мобілізації суспільство активно розвалює ще зовсім молоду державу… І як ожили московити, радісно потираючи руки…
І це вже не жарти. Протистояння переляканих громадян, якими ловко заправляють опозиційні до влади партії та істеблішмент, перейшло в загрозливу для існування держави фазу. І ось вам найвиразніший факт протистояння вже навіть не політиків, а істеблішменту, до діючої влади. https://lviv1256.com/news/mera-drohobycha-oshtrafuvaly-na-36-tysiach-cherez-zryv-planu-mobilizatsii/?fbclid=IwY2xjawIFrPhleHRuA2FlbQIxMQABHdMQ0UxLLHwDZ58vUkqGaWyC3cBxR9PEcz_9zO2djeyXgAleDGTV8cD_aQ_aem_aPEQRrFZ92qwn1pIA3roNA
Звичайно, опозиціонери від політики та істеблішмент поставили собі за мету "тільки повалити Зеленського, а далі вже будемо жити як колись"… І для опозиціонерів питання «а хто завтра буде захищати Україну» сьогодні не стоїть. Сьогодні мерам міст необхідно просто усунути діючу владу…
Але… Поміркуємо над таким простим питанням: чому українці не спромоглися побудувати своєї держави після Київської Русі?
В 1199 році волинський князь Роман Мстиславович об'єднує Волинь і Галичину в одне князівство і поширює свій вплив на землі понад Дністром до Чорного моря. У 1203 році Роман Мстиславович вибиває суздальців із Києва і приєднує до нової держави Переяславське князівство. Далі кількома вдалими походами князь Роман Мстиславович усмиряє половців і стає, хоч і не на довго, «повелителем усієї Русі»…
В 1205 році Роман Мстиславович загинув під час походу на Литву. Справу батька продовжили Данило і Василько Романовичі. До нового піднесення Галицько-Волинського князівства вони пройшли крізь війни, бунти і зраду галицьких бояр.
А починали Данило і Василько Романовичі знову ж таки, як і батько, Роман Мстиславович, з Волинського князівства…
«Року 1213… Через деякий час поїхав Данило до Мстислава в Галич, нарікаючи на Лестька, «що він вотчину мою держить». Але Мстислав відповів: «Сину, за ранішу дружбу його до мене не можу я проти Леська виступити, знайди собі інших.». Данило ж, повернувшись додому, поїхав з братом і завоював Берестій [Брест], Угровеськ і Верещагін, Столп'є і Комов [міста у Волинському князівстві] і всю Україну[тут мається на увазі Волинь]. А Лестько мав великий гнів на Данила; коли ж настала весна, то ляхи поїхали воювати і воювали по Бугу. …і били вони їх [ляхів] аж до Сухої Дорогви, і полонених набрали і повернулися в Володимир з великою славою.» [Перша літописна згадка про Україну відноситься до 1187 року і пов'язана зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича].
…В1339 році в Галичині сформувався потужний боярський олігархічний союз на чолі із впливовим боярином Дмитром Детьком, який почав готувати заколот. В 1340 році всі спроби Юрія-Болеслава звільнитися від боярської опіки і централізувати владу закінчились для нього трагічно.
Смерть великого князя і феодальна анархія остаточно розділили Волинь і Галичину. Волинські бояри, шукаючи захисту від католицької Польщі і Золотої Орди, звернулися до Литви. Скористалися тим, що Любарт, син литовського князя Гедиміна, був зятем загиблого Юрія-Болеслава. Отож волиняни й проголосили молодого литовського князя своїм сюзереном.
Галичина з 1340 і до 1349 року являла собою боярську республіку, хоч номінально і визнавала своїм князем Любарта Волинського. Очолювані все тим же Дмитром Детьком галичани успішно відбивала напади Польщі та Угорщини. Але на осінь 1349 року польський король Казимир ІІІ зумів зібрати значні сили і заручився підтримкою римського папи і угорського короля. А нейтралізувавши угодою золотоординських ханів, розпочав окупацію Галичини і Волині.
Бунт галицьких бояр закінчився трагедією не тільки для Галичини, але й для майбутнього всієї Русі-України.
На допомогу галичанам прийшли волиняни і литовці з Любартом Волинським. Виснажлива і кривава війна продовжувалась до 1370 року. А по її закінченню Галицько-Волинське князівство перестало існувати.
Галичину і невелику частину Волині захопили поляки, а решта земель Волині залишилась за литовцями.
Невеликою частиною Галичини поляки поступилися союзникам угорцям, ця земля пізніше отримала назву Буковина.
Повернемось знову в 1241 рік. На Лівобережжя.
В 1241 році удільні чернігівські князі спробували організувати антимонгольську коаліцію, але допомоги ні від кого не отримали. Данило та Василько Романовичі були зайняті війнами з галицькою боярською опозицією, яка покликала на допомогу угорського короля.
Данило та Василько Романовичі розгромили угорське військо і розігнали галицьких ворохобних бояр. Але!
Чернігівські полки, залишившись без підтримки галичан і волинян, потерпіли поразки, а всі князі були схоплені монголами і страчені. Серед страчених літописи згадують і зовсім молодого князя Мстислава Святославича Рильського.
Після відходу монгольської орди Київ займає чернігівський князь Михайло Всеволодович і починає відновлювати місто. Вже до 1246 року, коли в Київ прибув папський посол Іоан де Плано Карпіні, життя в місті було налагоджене на стільки, що францисканець, за звичкою, назвав у своїх записках Київ столицею Русі. Але на той час Михайла Всеволодовича в Києві вже не було.
В 1245 році великого князя Михайла Всеволодовича запросили в ставку Золотої Орди, де його одразу ж схопили і стратили. Разом із Михайлом Всеволодовичем татари стратили й чернігівського князя Андрія Мстиславовича.
Ярлик на Київський стіл одразу ж отримав Ярослав Суздальський. Ось тут ми вже бачимо перші інтриги залішанців у їхніх прагненнях утвердитися на Київському троні. І коли вам сьогодні в московії починають розповідати про «страданія под татарскім ігам», то не вірте. Московити всю свою коротку залішанську історію воювали вкупі з монголами проти Русі.
Чернігівщина і Переяславщина до кінця 40-х років були повністю розгромлені. В розгромі Чернігівського і Переяславського князівств монголам активно допомагали суздальські та смоленські князі.
Під час війни Данила Галицького із Куремсою, «наймолодшим з усіх татарських вождів», смоленський князь Ізяслав Мстиславович швидко зібрав полки і виступив на допомогу татарам, коли ті після кількох поразок почали відступати із Галичини.
…В 1434 році Польща скасувала свої обіцянки галичанам про «окреме Галицьке королівство» і перетворила Галичину в рядову польську провінцію. Ось так, нічим, і закінчився відомий в історії України галицький олігархічний бунт.
Волинське князівство, до ХV століття номінально перебуваючи в складі Великого князівства Литовського, фактично зберігало повну автономію, а князь Любарт Волинський почувався тут нікому непідвладним самодержцем.
…Черговий поворот у внутрішній ситуації Литовського князівства стався в 1447 році, коли Казимир ІV став королем Польщі, одночасно залишаючись великим князем Литовським. Надавши окремим актом привілей всій «родовитій шляхті Великого князівства Литовського», не виділяючи при цьому ні католиків, ні православних, Казимир ІV тим само зрівняв у правах своїх співвітчизників із польською шляхтою. Крім того, він прийняв зобов'язання більше не роздавати державних посад у князівстві «іноземцям» (тобто, полякам) і зупинити відторгнення земель від Великого князівства Литовського на користь Польського королівства. Але найсуттєвішим кроком в реформах Казимира була ліквідація удільних князівств.
Другий Литовський статут 1565 року узаконює політичну силу сейму, який на той час трансформувався у «вальний» (загальний). Цим статутом великий князь Литовський позбавляв себе права видавати і затверджувати всі законодавчі акти без участі сейму. Велике князівство Литовське перетворилось, як і Польське королівство, на шляхетську республіку.
Зміни проходили і економічній системі держави. Причиною тому був зростаючий рівень виробництва, який привів до об'єднання окремих ремісників у колективи (цехи) і налагодження нових взаємозв'язків через комерційні структури. Але якщо в містах переміни практично не торкнулися прав і свобод міщан, то в сільській місцевості всі переміни були направлені якраз на обмеження, а далі і повного нівелювання прав і свободи селян.
До кінця ХV століття в Литві і в Польщі з'являються законодавчі акти, направлені проти «свавільного переміщення і біглих холопів». Саме з того часу з'являється і напрямок свавільного переміщення – це нижнє Побужжя, Придніпров'я, Лівобережжя (сучасна Полтавщина) і Запоріжжя.
Однак, статути, закони, акти, договори самі по собі ніколи не могли впорядкувати життя держави, якщо їх не дотримувалися ті, хто видавав і затверджував ті само статути, закони, акти і договори. Просте, здавалося б правило, але воно виявлялося непроникним бар'єром для людей, які зосереджували у своїх руках величезні фінансові та людські ресурси і тим само мали і виявляли значний вплив на політику своєї держави. І саме недотримання цього правила самими законодавцями приводило державу (винятки відсутні на протязі всієї історії цивілізації) до занепаду, або й до загибелі.
…Розширивши свої володіння за рахунок Ростовських, Новгородських і Тверських земель, московський князь Іван ІІІ призначив собі титул «царя і государя всієї Русі», і оголосив, що всі землі Київської Русі мають належати йому. Цим намірам сприяла і затяжна політична криза в Литовській державі, верховні правителі якої, попри всі заяви про однакові для всіх «права і вольності», затято продовжували «боротьбу із схизмою», тобто, із православними.
В 1490 році московські війська підійшли до Чернігова і всі православні правителі визнали владу «православного царя».
В 1508 році впливовий чернігівський магнат Михайло Глинський очолив рух української шляхти і козаків проти великого князя Литовського. Повстання зазнало поразки, а Глинський втік до Москви. Сам факт повстання і зростання впливу Московського князівства, а далі втрата Чернігова і Стародуба, підштовхнула литовську верхівку до ще більш тісного союзу із Польським королівством.
В 1569 році польський король Сигізмунд Август скликав у Любліні вальний сейм, на якому мали затвердити нову унію. Проти союзу виступили Волинські аристократи – протестант Радзивілл і православний князь Костянтин Острозький.
Радзивілл пояснював свою позицію тим, що Литовська держава має досить сил і ресурсів на самостійну політику за умови, якщо всі, без винятку, будуть дотримуватися Статуту і якщо всім без винятку будуть надані задекларовані Статутом «права і вольності».
Однак надіям Радзивілла та Острозького протистояла активна пропаганда польської шляхти за союзну державу. Підбурена обіцянками «величезних прав і вольностей» дрібна українська шляхта (підкреслюю – дрібна українська шляхта) почала вимагати негайного приєднання всіх українських земель до Польської корони.
1 липня 1569 року Люблінська унія була підписана. Була створена Річ Посполита.
Що було потім? Чи отримала дрібна українська шляхта обіцяні поляками «права і вольності»?
А потім було «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть».
Далі відбувалися цікаві події.
Частина дрібної української шляхти перейшла на Лівобережжя, на територію сучасної Полтавщини і Слобожанщини (Слобідська, тобто вільна Україна).
Інша частина дрібної української шляхти була перетворена поляками на кріпаків.
Так, періодично на Правобережжі спалахували повстання проти польських утисків. Але! Ці повстання організовувало козацтво, ряди якого швидко поповнювалися втікачами з Волині, Галичини і Поділля. І, водночас, повстанці не знаходили підтримки в української дрібної шляхти, яких закріпачили поляки і які волали про допомогу!
Тому й всі повстання, до Богдана Хмельницького, терпіли поразок. А схоплених повсталих козаків поляки саджали на палі…
Тобто, вже в ті далекі історичні часи українські ухилянти були безпорадними не тільки проти «права сили», але й боялися підтримати людей, які намагалися допомогти їм…
Вся енергія ухилянтів у всі часи витрачалася виключно на крики і прокляття… А потім на стогін і плачі за втраченим…
Аби далі гортати сторінки історії України, треба випити відро заспокійливого, як радив Винниченко. Хоча і сам Винниченко доклав чимало зусиль для розвалу щойно народженої держави Україна…
…Бо далі була Берестецька трагедія! І ця трагедія була спровокована не татарами, які начебто викрали Хмельницького (за московською версією), а саме українськими ухилянтами. Або ж посполитими, як на той час називали ухилянтів.
Саме посполиті забажали козацьких прав і вольностей. І, водночас, відмовлялися зі зброєю в руках захищати ці само права і вольності. Посполиті психологічно були зосереджені виключно на своїй обмеженій території. І поняття «не наша війна» вже на той час активно підтримувалося українськими посполитими…
Далі в гру включилася козацька старшина, яка тихенько відтерла від Хмельницького легендарних полковників і зигзагами привела козацтво до сдєлки з московитами…
…Але була ще й відверта зрада козацьких полковників. Саме Полуботок організував козацьких ворохобників і у вирішальну мить Полтавської битви зрадники вдарили у спину козацьким полкам Мазепи…
Як віддячили московити зрадникам ми знаємо. Знаємо, що Україна, після всіх ворохобств і зрад на кілька століть занурилася в тьму. «Самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть»…
Чи зроблено на сьогодні бодай якісь висновки? Навряд…
Ковель. Луцьк. Космач. Буковина. Одеса. Дніпро. Активне протистояння мобілізації. І водночас Порошенко протягує закон про демобілізацію… Хто буде протистояти дикій російській орді – ні Порошенка, ні мерів міст на чолі з мером Дрогобича не обходить…
«Волейболіст зі Стебника, 27-річний Андрій Оробко, який відмовився повертатися в Україну з Бельгії після гри ВК “Решетилівка” в єврокубку проти клубу “Декоспан”, пояснив свій вчинок тим, що в Україні “холодно”. Ще один утікач Дмитро Шаврак повідомив, що боїться йти воювати. Про це заявив Сергій Котьман, директор волейбольного клубу “Решетилівка”, де й виступали обидва спортсмени, пише Lviv.Media.» https://lviv1256.com/news/sportsmen-vtikach-z-lvivshchyny-poiasnyv-sviy-vchynok-tym-shcho-yomu-v-ukraini-kholodno/
Однак у бочці дьогтю є і чайна ложечка надії…
В 1570 році в Кульчицях, поблизу Самбора, народився Петро Конашевич-Сагайдачний.
Закінчивши Острозьку академію, Сагайдачний якийсь час потинявся у Києві, в наймах, а потім подався на Січ.
Українське козацтво на той час мало непривабливий вигляд. Перебивалося наскоками на Туреччину і Крим. Були охороною в прикордонних польських старост.
Сагайдачному довелося докласти чимало зусиль і таланту, аби організувати войовничих але безалаберних козаків у потужну організовану військову силу. З якою почали рахуватися поляки.
Так, було і ворохобство. А як в українців без цього?
Щойно Сагайдачний виїхав у справах із Січі, як знайшлися порохоботи, які одразу підбурили козаків на повстання і спробували поставити кошовим свого порошенка. Розлютований Сагайдачний увірвався на Січ сам, без охорони, і …Козаки швиденько пов’язали і стратили ворохобників, перехрестилися, і пообіцяли, що більше не будуть.
Сагайдачний не програв жодної битви і виграв усі війни. Про те, як він почав будувати нову Русь-Україну, спираючись на козацтво, бо в дрібну українську шляхту він не вірив, можна написати величезний роман. Сагайдачний правив не залізною, а стальною рукою, не схиляючись перед перешкодами.
Авторитет Сагайдачного був настільки потужним, що польський король уклінно просив Сагайдачного допомогти у визволенні польського королевича, якого московити заблокували у Кремлі.
Сагайдачний швидко сформував експедиційний корпус і вихором пронісся по московщині. І визволив польського королевича…
У 1620 році, під Цецорою, польське коронне військо було наголову розгромлене турецькою армією, а коронний гетьман Жолкевський потрапив у полон.
У війну з Туреччиною вступила козацька Україна. Сагайдачний зібрав 45 тисяч козарлюг і вирішив, що цієї армії досить, аби розгромити 200 тисячну турецьку армаду. Розробив детальний план. За кожним пунктом плану закріпив довіреного полковника із суворим наказом дотримуватися плану. Ще молодий на той час Богдан Хмельницький відповідав за набіги на турецькі обози…
Зрештою, не обійшлося, знову ж таки, і без знаменитого українського ворохобства навіть під час тієї виснажливої війни з турками… Але ворохобників знову стратили самі козаки…
А знамениту битву під Хотином козарлюги Сагайдачного не просто виграли, а в порох рознесли турецьку армаду!..
«І промовив до нього Господь: "Через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений». І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його» «4.14 "Книга Буття"»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma