Enigma Enigma

Ukrainous

2022-03-30 12:36:34 eye-2 3515   — comment 0

«Тепер знаю, яким героям ми говоримо “слава”». Історії тих, хто захищає Харків (25 ФОТО)

Спустошеними вулицями Харкова наразі їздять лише автомобілі волонтерів — деякі везуть їжу та речі до бомбосховищ, а інші відправляються на передові позиції, щоби допомогти воїнам ЗСУ.

Про тих, хто захищає місто й країну, і тих, хто їм допомагає, — у нашому репортажі.

Старшина Одеса

«Чому звуть Одеса? Бо мешкав у Одесі. Вчителі мене правильно виховали, навчили країну любити. Тому я відразу в армію пішов», — розповідає старшина харківської національної гвардії з позивним «Одеса». Ми з ним знаходимося на одній з передових позицій ЗСУ, яка зараз дає відсіч ворогу на відстані 15 кілометрів від кордону з РФ. Шлях до позицій лежить через кілька блокпостів, а також зруйновану заправку — війська РФ вночі спробували підійти ближче, але українські бійці вчасно знищили ворога. Біля обвугленої споруди лежить купа тіл російських солдатів.

«Я й у 14-му році воював, АТО бачив. Там отримав інвалідність. Потім пішов працювати у школу, трудовиком був, навіть “Вчителя року” отримав. Однак 24 лютого покинув роботу та з перших днів на передовій», — чоловік посміхається і веде нас до приміщення, де зберігаються бойові трофеї. «Ними тут уся дорога встелена була. Справжня екологічна катастрофа», — Одеса демонструє речовий мішок загиблого ОМОНівця.

Серед змінної форми, кросівок для бігу, газових балончиків та запасного обважування в камуфляжній сумці також лежали особистий щоденник з малюнками та збірка творів Булгакова.

Серед більш цінних трофеїв — декілька гранатометів та автоматів, ворожа техніка, закривавлені каски та «ви не повірите, але в усіх цих ящиках міни 84-го року».

«Це все я в музей шкільний повезу, коли переможемо. Нехай діти бачать, що це за руський мир такий», — додає старшина. Після війни він планує продовжити вчити дітей.

Андрій

Одеса знайомить нас і з Андрієм, оператором БПЛА.

«Як для мене почалась війна? Я взагалі 24-го був у Івано-Франківську. Потім мені всі близькі почали дзвонити, бо я ж типу військовий. Ну, я відразу до “Фрайкора” записався, а потім вже перевівся під Харків», — розповідає Андрій. Він мріє придбати камеру Canon та знімати відеоролики, а якщо кар’єра не вдасться, то «піду на полуницю, мене всі туди кличуть. Буду збирати та знімати».

Олександр та Дмитро

До позицій ЗСУ нам допомогли дістатися колишні однокласники Олександр та Дмитро. З початку війни вони займаються волонтерством кожен день, однак від територіальної оборони їх майже не відрізнити — вони одягнені у бронежилети та мають при собі трофейну зброю. Регулярно їздять по гарячих точках та допомагають ЗСУ усім, чим можуть.

«В мене друг з “Азову” кілька днів тому загинув у Маріуполі. Він говорив, що кістьми ляже, але не здасть місто. Якщо не важко, можете про нього розповісти всім? Я хочу показати його останнє повідомлення», — Олександр показує нам скриншот повідомлення.

                                                                                         Дмитро

 

«Після цього я зрозумів, про яких героїв ми говоримо, відповідаючи “Героям слава”», — додає Дмитро.

Граф

Позиції в самому центрі Північної Салтівки, яку солдати на блокпостах називають Харківським пеклом, знаходяться під контролем територіальної оборони. Бійці зайняли квартири  одного з будинків та кожен день потерпають від потужних обстрілів ворога.

                                                                                             Граф

 

«Я 24-го з дачі пішки дійшов до Харкова, бо машина зламалась. А це близько 17 кілометрів. І з 25-го вже тут, Салтівку сторожу», — розповідає офіцер з позивним Граф. «Чому я тут? Знаєте, мені на днях вдалось з донькою поговорити. Сім років дитині, вона мені каже: “Тату, а я не боюся вже вибухів”».   Граф веде нас на подвір’я. Через декілька секунд ми чуємо гучний свист та крик «Лягай!» Встигаємо добігти до коридору та відчуваємо потужну вибухову хвилю від розірваної на вулиці міни.

                                                                                 Момент обстрілу

Наступні п’ять-шість снарядів б’ють прицільно по будівлі, де ми ховаємося — ворог зафіксував рух військових, тож тепер намагається знищити цю позицію. Стелі над нами здригаються сильніше від кожного нового удару, однак ніхто з присутніх не панікує.

 

«Я вважаю, що смілива людина тримає свій страх за яйця», — говорить Граф, поки ми сидимо в темному коридорі. —  Для мене найстрашніший день був, коли “Градами” вдарили. Тоді з нами ще волонтер поїхав, він загинув. І коли бачиш у голові людини дірку, коли в неї починають скляніти очі… Хіба не страшно? Страшно. Хіба не прикро? До зелених соплів прикро». Через декілька годин стає відносно тихо, та Граф дозволяє нам бігти до машини. «Їдьте, вам тут не місце. А ми будемо триматися, які б не були втрати».

 

Всі фото — Костянтин Ліберов.

Матеріал взято з https://mayak.org.ua

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma